Асоціативна зона кори головного мозку

Сенсорні, асоціативні, моторні зони кори формують нову кору – неокортекс.

Сенсорні зони кори відповідають представництву окремих сенсорних систем (аналізаторів) у різних ділянках кори.

Так, кіркове представництво зорового аналізатора локалізується у потиличній зоні кори (шпорна закрутка), слухового – у висковій зоні, соматосенсорного – у постцентральній закрутці.

Сенсорні зони кори, діючи разом з іншими елементами специфічних каналів зв’язку в сенсорних системах, забезпечують формування відчуттів.

Асоціативні зони кори – лобна, тім’яна, вискова забезпечують виконання вищих кіркових функцій, а саме:

· Розпізнавання образів (разом з асоціативними ядрами таламуса);

· Здійснення абстрактного мислення, мови;

· Беруть участь у формуванні пам’яті

· Забезпечують вибір цілей рухових реакцій та на основі цього приймають участь у формуванні та виборі конкретних програм цих рухів.

· Приймають участь у формуванні, зберіганні та реализації вроджених та набутих програм рухових реакцій організму.

Моторні зони – їх декілька. Головна моторна зона знаходиться у прецентральній звивині, премоторна зона – попереду головної (первинної) моторної зони і в глибині сільвієвої борозни. Моторні нейрони ї також у зоні представництва соматосенсорного аналізатора – постцентральна закрутка.

Від моторних зон кори інформація передається до мотонейронів спинного мозку – далі до м’язів і наступними низхідними шляхами:

Прямий кортикоспінальний шлях, що перехрещується в області пірамід, тому носить назву пірамідного. Активує мотонейрони флексорів і гальмує – екстензорів дистальних відділів кінцівок – регулює найбільш тонкі і точні рухи дистальних відділів кінцівок, передусім пальців рук. Закінчується, здебільшого, на вставних нейронах спинного мозку – можливість тонкої регуляції рухів. Віддає колатералі до всіх рухових ядер стовбуру мозку.

По системі шляхів, що перемикаються у стовбурі мозку на рухові ядра. Ці шляхи, на відміну від пірамідного, формують екстрапірамідну систему зв’язку моторної кори з мотонейронами спинного мозку. За допомогою цієї системи, вцілому, регулюються менш точні довільні рухи (руброспінальний шлях), грубі позно-тонічні (ретикуло-спінальний та вестибулоспінальний):

Кортико-рубро-спінальний шлях – разом із кортико-спінальним шляхом входить до ЛНС регуляції рухів; активує мотонейрони флексорів і гальмує – екстензорів дистальних відділів кінцівок.

Кортико-ретикулоспінальний шлях активує мотонейрони флексорів і гальмує – екстензорів проксимальних відділів кінцівок і тулуба. Входить до складу МНС регуляції рухів.

Кортико-вестибулоспінальний шлях активує мотонейрони екстензорів та гальмує – флексорів проксимальних відділів кінцівок та тулуба. Входить до складу МНС, забезпечує регуляцію грубих позо-тонічних рухів.

Моторні зони кори лише виконують рухові програми, передаючи інформацію до мотонейронів спиного мозку  до м’язів. Вони запускають в дію програми рухів, дуже складних і достатньо простих, змінюють силу спінальних та стовбурових рухових рефлексів.

10. Взаємодії різних рівнів ЦНС у регулюванні рухових функцій. Локомоції, їх регулювання. Функціональна структура довільних рухів. Вікові зміни рухових функцій .

Термін локомоція означає переміщення тіла в просторі з одного положення в інше, для чого необхідна певна витрата енергії. Зусилля, що розвиваються при цьому, повинні подолати, перш за все, силу тяжіння, опір навколишнього середовища і сили інерції самого тіла. На локомоцию впливають характер і рельєф місцевості. Під час локомоциі організму необхідно постійно підтримувати рівновагу.

Типові приклади локомоції — ходіння або біг, які відрізняються стереотипними рухами кінцівок, причому для кожної форми локомоциі характерні дві фази кроку: фаза опори і фаза перенесення.

У спинному мозку виявлений ланцюг нейронів, що виконує функції генератора того, що крокує. Вона відповідальна за чергування періодів збудження і гальмування різних мотонейронів і може працювати в автоматичному режимі.

Як відомо, спинний мозок знаходиться під безперервним контролем вищих рухових центрів.

По відношенню до локомоції цей контроль переслідує ряд цілей:

· швидко запускає локомоцию, підтримує постійну швидкість або змінює її, якщо потрібний, а також припиняє її в потрібний момент часу;

· точно розміряє рух (і навіть окремий крок) з умовами середовища;

· забезпечує достатньо гнучку позу, щоб відповідати різним умовам пересування, таким, наприклад, як повзання, плавання, біг по снігу, перенесення вантажу і так далі

Дуже важливу роль в цьому контролі відіграє мозочок, який забезпечує корекцію і точність постановки кінцівок на основі порівняння інформації про роботу спінального генератора і реальних параметрів рухів. Передбачається, що мозочок програмує кожен наступний крок на основі інформації про попередній. Інший найважливіший рівень мозку, куди прямує інформація про характер виконання руху, це великі півкулі з їх таламічними ядрами, стріопаллідарною системою і відповідними зонами кори головного мозку.

В забезпеченні будь-якого руху беруть участь різні компоненти, тому одне з головних питань полягає в тому, яким чином забезпечується одночасність команди, що поступає до виконавчих апаратів. Незалежно від стратегії і тактики конкретного руху, основне завдання системи, що забезпечує програму, полягає в координації всіх компонетов команди.

ЦНСмає в своєму розпорядженні деяке число генетично закріплених програм (наприклад, локомоторна програма того, що крокує, що базується на активності спінального генератора). Такі прості програми об’єднуються в складніші системи типу підтримки вертикальної пози. Подібне об’єднання відбувається в результаті навчання, яке забезпечується завдяки участі передніх відділів кори великих півкуль.

Найскладнішою і філогенетічно наймолодшою є здатність формувати послідовність рухів і передбачати її реалізацію. Рішення цієї задачі пов’язане з фронтальною асоціативною системою, яка запам’ятовує і зберігає в пам’яті такі послідовності рухів. Вищим віддзеркаленням цього кодування у людини є вербалізация, або словесний супровід, основних понять руху.

Дата добавления: 2016-03-27; просмотров: 2161 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов

Читайте также:

Рекомендуемый контект:

Поиск на сайте:

Источник

Окремі ділянки кори мають різне функціональне значення. Разом з підкірковими центрами, стовбуром мозку і спинним мозком великий мозок об’єднує окремі частини організму в єдине ціле, здійснює нервову регуляцію всіх органів (рис. 55, 56).

У кору великого мозку надходять доцентрові імпульси від рецепторів. Кожному рецепторному апарату відповідає в корі ділянка, яку І.П Павлов назвав кірковим ядром аналізатора. Ділянка кори, де розташовані кіркові ядра аналізаторів, названі сенсорними зонами кори великого мозку.

Ядерна зона рухового аналізатора (сомато-сенсорна зона), куди надходять збудження від рецепторів суглобів, скелетних м’язів і сухожилок, розташована в передню- і задньоцентральних ділянках кори. У межах передньої центральної закрутки найвище розміщені центри для м’язів нижньої кінцівки, нижче — для м’язів тулуба, потім верхньої кінцівки і, нарешті, центри м’язів голови. Ураження цієї зони призводить до паралічу протилежної половини тіла.

Зовнішня будова головного мозку

Рис. 55. Зовнішня будова головного мозку (за дорлінг кіндерслі, 2003)

Передцентральна звивина (gyrus precentralis) і прицентральна часіка (lobulus paracentralis) лобової частки становлять руховий центр кори і є аналізатором кінестезичних імпульсів, які надходять від посмугованих м’язів, суглобів, сухожилків. Тут замикаються рухові умовні рефлекси. У верхній ділянці перед центральної звивини розташовані клітинні групи, що належать до м’язів нижніх кінцівок, нижче — верхніх кінцівок, ще нижче — неврони, пов’язані з іннервацією м’язів голови. Оскільки нервові шляхи перехрещуються, праві рухові центри кори пов’язані з мускулатурою лівої сторони тіла і навпаки.

У задній частині середньої лобової звивини міститься центр узгодженого руху голови й очей (окоруховий, блоковий, відвідний і додатковий нерви).

Кіркові поля

Рис. 56. Кіркові поля (за Дорлінг Кіндерслі, 2003)

У задньому відділі нижньої лобової звивини розміщена зона Брока — руховий центр мови, який разом із центром Верніке забезпечують здатність людини читати, писати, чути, вимовляти і розуміти мову.

Ушкодження різних полів кори лобової частки може призвести: до підвищення агресивності й послаблення реакції страху; зростання пасивно-захисних умовних рефлексів; порушення харчових і захисних умовних рефлексів.

У таких людей спостерігається втрата ініціативи, апатія, порушення абстрактного мислення, нездатність до творчого мислення, розгальмування нижчих емоцій і потягів, розлади мовлення і понятійного мислення.

У задній частині лобової звивини розташований центр письма, ураження якого призводить до порушення навичок письма під контролем зору.

У лівій (у лівшів у правій) нижній тім’яній часточці розташований центр, який координує цілеспрямовані рухи. Він функціонує за типом тимчасових зв’язків, які виникають протягом індивідуального життя, тобто умовних рефлексів. У разі ушкодження цього центру елементи довільних рухів зберігаються, але порушуються цілеспрямовані дії (апраксія).

У верхній тім’яній частці (задньоцентральна звивина) розміщений кірковий центр аналізаторів чутливості (больової, температурної, дотикової), або сомато-сенсорна кора. Ураження кори у цій частині призводить до часткової або повної анестезії (втрата чутливості).

Ураження кори в ділянці верхньої тім’яної частки призводить до зниження больової чутливості і порушення стереогноза — впізнавання предметів на дотик без допомоги зору.

У нижній тім’яній частині розташований центр праксії, який регулює здатність здійснювати координаційні рухи, які складають основу робочих процесів і потребують спеціального навчання.

У кутовій звивині тім’яної частки розташований зоровий центр мови. Його ураження призводить до неможливості розуміння письма (алексія).

Тім’яна ділянка — це апарат вищої інтегративної діяльності мозку людини, вона безпосередньо стосується процесів біологічної і соціальної адаптації, є фізіологічною основою вищих психічних функцій.

Локалізація статичного аналізатора (центр збереження рівноваги і положення тіла в просторі) — кора верхньої та середньої скроневих звивин. Ушкодження цього центру призводить до атаксії (розладу координації рухів).

Зона шкірного аналізатора, зв’язаного з температурою, больовою і тактильною чутливістю займає задньоцентральну ділянку. Центри чутливості нижчих частин тіла розміщені у верхніх частинах тіла — у нижніх її ділянках.

Найбільшу площу займає кіркове представництво рецепторів кисті рук, голосового аналізатора і обличчя, найменшу — тулуба, стегна і гомілки.

Ядерна зона зорового аналізатора розташована на внутрішній поверхні потиличної ділянки, в зоні шпорної борозни. Ураження цього центру призводить до сліпоти. При порушеннях у сусідніх із шпорною борозною частин кори в ділянці потиличного полюса на медіальній і латеральній поверхнях частки може спостерігатися втрата зорової пам’яті, здатності орієнтації у незнайомій обстановці, порушення функції, пов’язаної із бінокулярним зором (здатності за допомогою зору оцінювати форму предметів, відстань до них тощо).

У корі верхньої скроневої звивини розташована частина слухового аналізатора, а поблизу від бокової борозни — ядерна зона смакового аналізатора. Двостороннє ураження до повної кіркової глухоти.

Нюхова зона розміщена на внутрішній поверхні скроневих ділянок кори. В ділянці середньої і нижньої скроневих звивин розташоване кіркове представництво вестибулярного аналізатора. Ураження цієї ділянки призводить до порушення рівноваги під час стояння і зниження чутливості.

Із сенсорними зонами взаємодіє моторна зона кори великого мозку. Ядерні зони аналізаторів — це ділянки кори, в яких закінчується основна маса провідних шляхів аналізаторів. За межами ядерних зон розташовані розсіяні елементи, куди надходять імпульси від тих же рецепторів, що і в ядро аналізатора.

Центр мови міститься у лівій півкулі. Розрізняють 2 центри мови: руховий (зона Брока), який міститься у нижній частині лобової ділянки і слуховий (зона Верніке), який знаходиться у скроневій ділянці, під заднім кінцем сільвієвої борозни. Центри мови є лише у людини. Мовлення, мислення, почуття і вправні рухи контролюються нейронами, які розміщені в лобовій ділянці головного мозку. Розпізнавання тонів і звуків відбувається в скроневій ділянці. Ця ділянка також бере участь у запам’ятовуванні інформації. Різноманітні сенсорні відчуття, такі як біль, температура усвідомлюються та інтерпретуються в тім’яній ділянці. Потилична ділянка фіксує та інтерпретує зорові образи.

Источник

Сенсорні, асоціативні, моторні зони кори формують нову кору – неокортекс.

Сенсорні зони кори відповідають представництву окремих сенсорних систем (аналізаторів) у різних ділянках кори.

Сенсорні зони кори, діючи разом з іншими елементами специфічних каналів зв’язку в сенсорних системах, забезпечують формування відчуттів.

Асоціативні зони кори – лобна, тім’яна, вискова забезпечують виконання вищих кіркових функцій, а саме:

1. Розпізнавання образів (разом з асоціативними ядрами таламуса);

2. Здійснення абстрактного мислення, мови;

3. Беруть участь у формуванні пам’яті

4. Забезпечують вибір цілей рухових реакцій та на основі цього приймають участь у формуванні та виборі конкретних програм цих рухів.

5. Приймають участь у формуванні, зберіганні та реализації вроджених та набутих програм рухових реакцій організму.

1. Прямий кортикоспінальний шлях, що перехрещується в області пірамід, тому носить назву пірамідного. Активує мотонейрони флексорів і гальмує – екстензорів дистальних відділів кінцівок – регулює найбільш тонкі і точні рухи дистальних відділів кінцівок, передусім пальців рук. Закінчується, здебільшого, на вставних нейронах спинного мозку – можливість тонкої регуляції рухів. Віддає колатералі до всіх рухових ядер стовбуру мозку.

2. По системі шляхів, що перемикаються у стовбурі мозку на рухові ядра. Ці шляхи, на відміну від пірамідного, формують екстрапірамідну систему зв’язку моторної кори з мотонейронами спинного мозку. За допомогою цієї системи, вцілому, регулюються менш точні довільні рухи (руброспінальний шлях), грубі позно-тонічні (ретикуло-спінальний та вестибулоспінальний):

Кортико-рубро-спінальний шлях – разом із кортико-спінальним шляхом входить до ЛНС регуляції рухів; активує мотонейрони флексорів і гальмує – екстензорів дистальних відділів кінцівок.

Кортико-ретикулоспінальний шлях активує мотонейрони флексорів і гальмує – екстензорів проксимальних відділів кінцівок і тулуба. Входить до складу МНС регуляції рухів.

Кортико-вестибулоспінальний шлях активує мотонейрони екстензорів та гальмує – флексорів проксимальних відділів кінцівок та тулуба. Входить до складу МНС, забезпечує регуляцію грубих позо-тонічних рухів.

Моторні зони кори лише виконують рухові програми, передаючи інформацію до мотонейронів спиного мозку Ù до м’язів. Вони запускають в дію програми рухів, дуже складних і достатньо простих, змінюють силу спінальних та стовбурових рухових рефлексів.

Взаємодії різних видів ЦНС

Різні регуляції рухових функщй становлять собою систему підпорядкування нижчих центрів вищим. Спинний мозок забезпечуе можливктъ pi3HOMаштних pyxiB, взаемозв’язок між скороченням м’язів-згиначів i м’язів-розгиначів, реципрокш зв’язки міжними, здшснення порівняно простих рефлексів. Ці

Можливоси реалізуються під впливом вищих piBHiв контролю рухових функцій.

Від функції заднього та середнього мозку залежать підтримання пози, перерозподіл тонусу м’язів залежно від інформації, що надходить від рецепторів вестибулярного апарата та від м’язів з метою підтримання рівноваги.

Проміжний мозок бере участь у забезпеченні рухових функцій потрібною кількістю ПОЖИВНИХ речовин, виведення метаболітів, отже, у вегетативномузабезпечення.

Передшй мозок створюе i зберігає підсвідоміi , а також свідоміi p y x o ві програми,спрямоваш на. досягнення певної мети. Враховуеться ситуащя, що виникае впорцесі виконання цих програм. Рухова кора грае особливу роль у регуляци тонких, точних p y x i в .

Мозочок взаемодіе з усіама рівнями регуляції рухових функщй, координуючи та узгоджуючи їх впливи.

Hoві pyxoві програми формуються за участю переднього мозку. Відбуваеться відбірокремих фрагментів iз наявних программ природжених форм поведшки i набутих рухових автоматизмів для наступної інтеграції в нову рухову програму.

Схематично систему керування руховими функщями можна подвига на блок ініціації pyxiв (лімбічна система з прилеглим ядром iасощативною корою), блок програмування pyxiв (базальні ганглії, мозочок, моторна кора, MOTOpHi центри стовбура головного мозку), виконавчий блок (спінальні центри, нейромоторні одиниці).

Особливістю рухової діяльності людини є здатність до стояння. Конче потрібною умовою цього є збереження рівноваги.Важливу роль при цьому відіграють антигравітаційні м’язи,скорочення яких залежить від імпульсів, що надходять від вестибуло-, пропрюрецепторів, а також від зорових рецепторів. У pa3i порушення цих мехатзмів людина втрачає здатність до підтримки рівноваги i стояння.

Ходьба є наслідком координованог діяльності скелетних м’язів тулуба i кінцівок. Координащя виробляеться у дитини поступово, починаючи з річного віку , i автоматизується у процесами змінення рухового стереотипу.

32 Загальний план будови автономної нервової системи. Вегетативні рефлекси, їх рефлекторні дуги.

Вегетативна нервова система (ВНС) – вегетативні центри, які розміщені в ЦНС, а також еферентні провідники, що беруть участь у формуванні вегеативних рефлексів.

Схема загального плану будови вегетативної нервової системи:

Симпатичний відділ. Парасимпатичний відділ.

Кора

Гіпоталамус

Сер. мозок

Задній мозок

Спинний мозок

шийний відділ

грудинно-поперековий відділ

куприковий

відділ

Ознака.	Симпатичний відділ.	Парасимпатичний відділ.
Локалізація первинних центрів – скупчення нейронів, аксони яких виходять за межі ЦНС.	Грудинно-поперековий відділ спинного мозку (C8 – L3) – нейрони ядер бокових рогів спинного мозку.	Куприковий відділ спинного мозку (бокові роги), задній мозок (парасимпатичні ядра VII, IX, X пар ЧМН), задній мозок (ядро III пари ЧМН).
Локалізація інтегративних центрів.	Стовбур мозку – сітчаста речовина. Гіпоталамус – ядра заднього відділу. Лімбічна кора.	Гіпоталамус – ядра переднього відділу. Лімбічна кора.
Локалізація гангліїв.	Ближче до ЦНС, ніж до органів-ефекторів (пара-, або превертебральні ганглії)	Біля органів ефекторів.

Схема будови дуг вегетативних рефлексів (на прикладі слиновидільних):

СимпатичнийПарасимпатичний

Таким чином, особливістю будови дуг вегетативних рефлексів є наявність вегетативних гангліїв в складі еферентних провідників, тобто, ця ланка рефлекторної дуги двохнейронна. У зв’язку з особливостями розміщення гангліїв:

— в симпатичних еферентних провідниках короткі прегангліонарні волокна і довгі постгангліонарні;

— в парасимпатичних еферентних провідниках довгі прегангліонарні волокна і короткі постгангліонарні.

Вегетативні ганглії представляють собою нервові центри, що винесені на периферію (за межі ЦНС). Вони можуть виконувати ті ж функції, що і нервові центри. Вони є основою для функціонування метасимпатичної нервової системи, відділу вегетативної нервової системи, який забезпечує замикання вегетативних рефлексів без участі ЦНС, на рівні парасимпатичних, симпатичних гангліїв, а також за участю власних метасимпатичних гангліїв. Особливо великого значення такі рефлекси (метасимпатичні, місцеві, периферичні) відіграють в регуляції діяльності порожнистих м’язових органів (кишківник, серце) – саме в них особливо добре розвинуті структурні елементи метасимпатичної нервової системи.

Схема дуги периферичного рефлексу, що забезпечує регуляцію секреції кишкового соку при подразненні рецепторів стінки кишки хімусом:

На елементи рефлекторних дуг метасимпатичних рефлексів можуть здійснювати вплив симпатичний та парасимпатичний відділи ВНС, але вони можуть реалізовуватись і повністю автономно (незалежно від впливу названих відділів ВНС).

Значення периферичних рефлексів заключається в тому, що за їх допомогою ЦНС розвантажується від переробки зайвої інформації. Ті вегетативні функції, які не потребують складної координації в межах цілісного організму, регулюються за допомогою периферичних рефлексів.

33. Синапси автономної нервової системи, їх медіатори, циторецептори та блокатори передачі збудження в синапсах.

Синапси АНС.	Гангліонарні.	Нервово-органні.
До яких відділів АНС відносяться.	Симпатичні; Парасимпатичні.	Симпатичні.	Парасимпатичні.
Медіатор.	Ацетилхолін.	Норадреналін.	Ацетилхолін.
Циторецептори.	Н-холінорецептори	α-адренорецептори	β- адренорецептори	М-холінорецептори
Блокатори.	Бензогексоній, триметафан, гігроній.	Аміназин, фентоламін, празозін, йохімбін	Обзидан.	Атропін, платифілін.

34. Вплив симпатичної нервової системи на вісцеральні функції.

Активація симпатичної нервової системи в організмі відбувається у стані напруження, коли необхідно забезпечити мобілізацію функцій для вирішення важливої задачі (фізична робота, емоційний стрес). Симпатична нервова система забезпечує ерготропну перебудову функцій організму, а саме:

— збільшує частоту та силу серцевих скорочень;

— звужує більшість судин (такі впливи на серце і судини призводить до збільшення системного артеріального тиску – САД);

— розширює бронхи  створюються умови для оптимальної вентиляції легень;

— пригнічує секреторну та рухову активність органів травної системи (функції цієї системи в стані напруження є вторинними);

— збільшує дієздатність скелетних м’язів (через зміну обміну речовин та кровотоку в м’язах);

— стимулює виділення гормонів мозкової речовини наднирників;

— збільшує збудливість рецепторів і центрів, дієздатність клітин кори головного мозку;

— змінює обмін речовин в організмі (стимулює глікогеноліз і ліполіз  розпад глікогену та жирів  збільшення концентрації в крові глюкози та жирних кислот  субстратне забезпечення посиленого функціонування скелетних м’язів і клітин ЦНС).

35. Вплив парасимпатичної нервової системи на вісцеральні функції.

Парасимпатична нервова система активується після стану напруження і забезпечує трофотропну перебудову функцій організму, завдяки якій проходить відновлення пластичних та енергетичних ресурсів організму, що витратились під час стану напруження.

Вплив парасимпатичної нервової системи:

— зменшення ЧСС  перехід серця на режим економної діяльності  активний перебіг відновлювальних процесів в міокарді;

— звуження бронхів;

— активація секреторної і рухової активності органів травної системи  сприятливі умови для перетравлювання та всмоктування поживних речовин  посилення відновлювальних процесів;

— посилення секреції інсуліна  посилення утилізації глюкози клітинами  посилення відновлювальних процесів.

36. Роль метасимпатичної системи в регуляції вісцеральних функції.

Метасимпатичної нервової системи — це відділ АНС, який забезпечує замикання автономних рефлексів без участі ЦНС, на рівні парасимпатичних, симпатичних гангліїв, а також за участю власних метасимпатичних гангліїв. Особливо великого значення такі рефлекси (метасимпатичні, місцеві, периферичні) відіграють в регуляції діяльності порожнистих м’язових органів (кишківник, серце) – саме в них особливо добре розвинуті структурні елементи метасимпатичної нервової системи. На елементи рефлекторних дуг метасимпатичних рефлексів можуть здійснювати вплив симпатичний та парасимпатичний відділи АНС, але вони можуть реалізовуватись і повністю автономно (незалежно від впливу названих відділів АНС).

Значення периферичних рефлексів заключається в тому, що за їх допомогою ЦНС розвантажується від переробки зайвої інформації. Ті автономні функції, які не потребують складної координації в межах цілісного організму, регулюються за допомогою периферичних рефлексів.

37. Єдність симпатичної й парасимпатичної систем в регуляції функцій.

Автономна нервова система — частина нервової системи, що забезпечує діяльність внутрішніх органів, регуляцію судинного тонусу, іннервацію залоз, трофічну іннервацію скелетної мускулатури, рецепторів і самої нервової системи. Взаємодіючи з соматичною (анімальной) нервовою системою і ендокринною системою, вона забезпечує підтримання сталості гомеостазу та адаптацію в мінливих умовах зовнішнього середовища.

Источник