Цитоархітектоніка кори великих півкуль
Взаємовідносини борозен і звивини з кістками і швами черепа у новонародженої дитини інші, ніж у дорослого. Основні борозни (центральна, латеральна) виражені добре, але гілки основних борозен і дрібні звивини позначені слабо. Надалі в процесі розвитку кори борозни стають глибшими, а звивини між ними рельєфніше. Співвідношення борозен, звивин і швів черепа, характерне для дорослої людини, встановлюється у дітей в 6-8 років.
Протягом перших місяців життя розвиток кори йде дуже швидкими темпами. Більшість нейронів набувають зрілу форму, інтенсивно відбуваються процеси мієлінізації нервових волокон, що дозволяють реагувати на зовнішні подразники більш диференційовано.
У процесі еволюції людини як біологічного виду, а також у процесі онтогенезу — індивідуального розвитку кожної людини — відбувається кортікалізаціі функцій, тобто включення кори головного мозку в регуляцію функцій нижележащих структур мозку. Це дозволяє організувати більш досконалу, що враховує індивідуальний досвід, збережений у пам’яті, регуляцію функцій організму. Надалі, у міру автоматизації тієї чи іншої реакції, виконання її знову передається підкірковим структурам з формуванням автоматичного реагування.
Різні коркові зони дозрівають нерівномірно. Найбільш рано дозріває соматосенсорная і рухова кора, дещо пізніше — зорова і слухова. Особливо інтенсивним протягом першого півріччя життя є розвиток зорової кори, що тягне за собою розвиток інших зон мозку та їх інтеграцію. Дозрівання сенсорних і моторних зон в основному закінчується до 3 років. Значно пізніше дозріває асоціативна кора: до 7 років формуються її основні зв’язки, а остаточна диференціювання, формування нейронних ансамблів і зв`язків з іншими відділами мозку відбуваються до підліткового віку. Найбільш пізно (ближче до 9 років) дозрівають лобні області кори. Поступовість дозрівання структур кори великих півкуль визначає вікові особливості вищих нервових функцій і поведінкових реакцій дітей різних вікових груп.
Загальна площа кори головного мозку людини близько 2200 см2, число нейронів кори перевищує 10 млрд. У складі кори маються пірамідні, зірчасті, веретеноподібні нейрони.
Пірамідні нейрони мають різну величину, аксон пірамідного нейрона, як правило, проходить через білу речовину в інші зони кори або в інші мозкові структури.
Зірчасті клітини мають короткі добре гілкуються дендрити і короткий аксон, що забезпечує зв’язки нейронів в межах самої кори головного мозку.
Веретеноподібні нейрони забезпечують вертикальні або горизонтальні взаємозв’язку нейронів різних шарів кори.
Кора головного мозку має переважно шестіслойних будову (рис. 11.10).
Рис. 11.10. Будова кори головного мозку
Шар I — верхній молекулярний, представлений в основному ветвлениями висхідних дендритів пірамідних нейронів, серед яких розташовані рідкісні горизонтальні клітини і клітини-зерна, сюди ж приходять волокна неспецифічних ядер таламуса, що регулюють через дендрити цього шару рівень збудливості кори головного мозку.
Шар II — зовнішній зернистий, складається з зірчастих клітин, що визначають тривалість циркулювання збудження в корі головного мозку, тобто мають відношення до пам’яті.
Шар III — зовнішній пірамідний, формується з пірамідних клітин малої величини і разом з II шаром забезпечує Корко-коркові зв’язку різних звивин мозку.
Шар IV — внутрішній зернистий, містить переважно зірчасті клітини. Тут закінчуються специфічні таламокортікальние шляху, тобто шляху, що починаються від рецепторів аналізаторів.
Шар V — внутрішній пірамідний (гангліозний), шар великих пірамід, які є вихідними нейронами, аксони їх йдуть в стовбур мозку і спинний мозок. У руховій зоні в цьому шарі знаходяться гігантські пірамідні клітини, відкриті Бецом (клітини Беца).
Шар VI — шар поліморфних клітин, більшість нейронів цього шару утворюють кортико-таламические шляху.
Розподіл нейронів по шарах в різних областях кори дозволило виділити в мозку людини 53 цитоархитектонических поля (поля Бродмана), які вдосконалюються в міру розвитку кори головного мозку. У людини і вищих ссавців розрізняють, поряд з первинними, вторинні і третинні коркові поля, що забезпечують асоціацію функцій даного аналізатора з функціями інших аналізаторів.
Особливістю коркових полів є екранний принцип їх функціонування, що полягає в тому, що рецептор проектує свій сигнал не так на один нейрон кори, а на поле нейронів, яке утворюється їх зв’язками. У результаті сигнал фокусується не крапка в точку, а на безлічі різноманітних нейронів, що забезпечує його повний аналіз і можливість передачі в інші зацікавлені структури. Так, одне волокно, що приходить в зорову область кори, може активувати зону розміром 0,1 мм. Це означає, що один аксон розподіляє свою дію на більш ніж 5000 нейронів.
Функції окремих зон нової кори визначаються особливостями її структурної організації, зв’язками з іншими структурами мозку, участю в сприйнятті, зберіганні та відтворенні інформації при організації та реалізації поведінки, регуляції функцій сенсорних систем, внутрішніх органів.
Структурний відмінність ділянок кори головного мозку пов’язане з різницею їхніх функцій. У корі головного мозку виділяють сенсорні, моторні і асоціативні області (рис. 11.11).
Рис. 11.11. Цітоархітектоніческі поля Бродмана
Коркові кінці аналізаторів мають свою топографію — локальне розташування в певних ділянках кори головного мозку. Вони називаються сенсорними областями кори головного мозку. Коркові кінці аналізаторів різних сенсорних систем перекриваються. Крім цього, у кожній сенсорній системі кори маються полісенсорній нейрони, які реагують не тільки на «свій» адекватний стимул, але й на сигнали інших сенсорних систем. Ці механізми лежать в основі формування полімодальних зв’язків, що забезпечують сочетанную реакцію на різні подразники.
Шкірна рецептірующая система, таламокортікальние шляху проектуються на задню центральну звивину. Тут мається суворе соматотопическую поділ. На верхні відділи цієї звивини проектуються рецептивні поля шкіри нижніх кінцівок, на середні — тулуба, на нижні відділи — руки, голови.
На задню центральну звивину в основному проектується больова і температурна чутливість. У корі тім’яної частки (поля 5 і 7, див. Рис. 11.11), де також закінчуються провідні шляхи чутливості, здійснюється більш складний аналіз: локалізація роздратування, дискримінація, стереогіоз. При пошкодженнях кори особливо сильно порушуються функції дистальних відділів кінцівок, особливо рук.
Зорова система знаходиться в потиличній частці мозку: поля 17, 18, 19. Центральний зоровий шлях закінчується в поле 17; він інформує про наявність та інтенсивності зорового сигналу. У полях 18 і 19 аналізуються колір, форма, розміри, якість предметів. Поразка поля 19 кори головного мозку призводить до того, що хворий бачить, але не впізнає предмет (зорова агнозія, при цьому втрачається також колірна пам’ять).
Слухова система проектується в поперечних скроневих звивинах (звивини Гешля), в глибині задніх відділів латеральної (Сільвієвій) борозни (поля 41, 42, 52). Саме тут закінчуються аксони задніх горбів Четверохолміе і латеральних колінчастих тіл.
Нюхова система проектується в області переднього кінця гіппокампальних звивини (поле 34). Кора цій області має не шести-, а тришарове будову. При подразненні відзначаються нюхові галюцинації, пошкодження її веде до аносмія (втрати нюху).
Смакова система проектується в гіппокампальних звивині по сусідству з нюхової областю кори (поле 43).
У передній центральній звивині розташовані зони, подразнення яких викликає рух, вони представлені по соматотопическую типу, але зовсім інакше: у верхніх відділах звивини — нижні кінцівки, в нижніх — верхні. Це моторні області кори головного мозку.
Спереду від передньої центральної звивини лежать премоторні поля 6 і 8. Вони організовують не ізольовані, а комплексні, координовані, стереотипні рухи. Ці поля також забезпечують регуляцію тонусу гладкої мускулатури, пластичний тонус м’язів через підкіркові структури.
У реалізації моторних функцій беруть участь також друга лобова звивина, потилична, верхнетеменная області.
Рухова область кори як ніяка інша має велику кількість зв’язків з іншими аналізаторами, чим, мабуть, і зумовлена наявність в пий значного числа полісенсорних нейронів.
Всі сенсорні проекційні зони і моторні області кори займають менше 20% поверхні кори головного мозку. Решта — це асоціативні області. Кожна асоціативна область кори пов’язана потужними зв’язками з кількома проекційними областями. У асоціативних областях відбувається інтеграція разномодальних інформації, що дозволяє здійснювати усвідомлення надходить інформації та складні поведінкові акти. Асоціативні області мозку у людини найбільш виражені в лобової, тім’яної і скроневій.
Кожна проекційна область кори оточена асоціативними областями. Нейрони цих областей здатні до сприйняття разномодальних інформації, володіють великими здібностями до навчання. Полісенсорній нейронів асоціативної області кори забезпечує їх участь в об’єднанні, що надходить, забезпеченні взаємодії сенсорних і моторних областей кори.
Так, в тім’яній асоціативної області кори формуються суб’єктивні уявлення про навколишній простір, про нашому тілі. Це стає можливим завдяки зіставленню соматосенсорной, пропріоцептивної і зорової інформації. Лобові асоціативні поля мають зв’язку з лимбичним відділом мозку і беруть участь в організації програм дії при реалізації складних поведінкових актів з урахуванням їх емоційного забарвлення.
Першою і найбільш характерною рисою асоціативних областей кори є здатність їх нейронів сприймати разномодальную інформацію, причому сюди надходить не первинна, а вже оброблена інформація з виділенням біологічної значущості сигналу. Це дозволяє формувати програму цілеспрямованої поведінкового акту.
Друга особливість асоціативної області кори полягає в здатності до пластичних перебудовам в залежності від значимості надходить.
Третя особливість асоціативної області кори виявляється у тривалому зберіганні слідів сенсорних впливів. Руйнування асоціативної області призводить до виражених порушень навчання, пам’яті.
Розподіл функцій по областях мозку не є абсолютним. Встановлено, що практично всі області мозку мають полісенсорній нейрони, які певною мірою можуть брати на себе функцію пошкоджених модальноспсціфічсскіх нейронів. Це дозволяє компенсувати пошкодження структур мозку в ті періоди дитинства, коли пошкоджена функція ще не закріплена жорстко в структурі нервової тканини.
Важливою особливістю кори головного мозку є її здатність тривало зберігати сліди збудження. Це властивість надає корі виняткове значення в механізмах асоціативної переробки та зберігання інформації, накопичення знань.
Источник
Вступ.
1. Поняття кори великого мозку.
2. Цитоархітектоніка кори головного мозку.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Кора великих півкуль зв’язана з усім організмом. Вона підпорядковує собі роботу всіх нижчих відділів мозку, контролює інстинктивні, безумовнорефлекторні реакції організму, надаючи тим самим цілісності всій його життєдіяльності, і разом з тим зазнає на собі впливів тих імпульсів, які доходять до неї від цих частин центральної нервової системи. Чим більш розвинена нервова система, тим більш вона централізована і тим більше провідна роль в її діяльності належить корі великих півкуль головного мозку. Чим досконаліша нервова система, тим вона більш централізована, тим вищий її відділ є все в більшій мірі розпорядником, розподільником всієї діяльності організму, незважаючи на те, що це зовсім яскраво і відкрито не виступає (Павлов).
Вивчення теми ґрунтується на освоєнні сучасних уявлень про діяльність кори мозку з позицій функціональної асиметрії його півкуль, тобто заміни доктрини домінантності лівої гемісфери головного мозку більш адекватною для практичної неврології концепцією функціональної асиметрії мозкових півкуль, що розширює поняття про динамічну локалізацію церебральних функцій та дає можливість виявити факти взаємозв’язків ідентичних кіркових апаратів /зліва та справа/ в умовах патології /наприклад, при пошкодженні справа в зоні аналогічній центру Верніке виявлялися своєрідні зміни мови та ін./. Важливим є також вивчення основ топічної діагностики уражень окремих долей головного мозку.
1. Поняття кори великого мозку
Кора великого мозку (cortex cerebri) є найважливішою частиною центральної нервової системи як орган вищого нервового аналізу й синтезу, пов’язаний з формуванням умовнорефлекторних зв’язків та індивідуального досвіду. У людини, на відміну від тварин, функція кори великого мозку визначає також символічні форми спілкування, найвищим проявом якого є виразна мова, тісно пов’язана з абстрактним мисленням.
Кора великого мозку вкриває білу речовину півкуль. Загальна площа кори великого мозку людини становить у середньому близько 22 000 мм, товщина її на більшості площі — 1,3 — 4,5 мм і лише в прицентральній часточці досягає 10 мм.
До складу кори належать тіла дуже великої кількості нейроцитів, закладених у нейроглії. Залежно від типу та розташування нервових клітин кору великого мозку можна поділити на шість пластинок (шарів): І — молекулярну (lam. molecularis); II — зовнішню зернисту (lam. granularis externa); III — зовнішню пірамідну (lam. pyramidalis externa); IV — внутрішню зернисту (lamina granularis interna); V — внутрішню пірамідну (lam. pyramidalis interna); VI — багатоформну (lam. multiformis).
Цитоархітектоніка різних відділів кори великого мозку різноманітна (вперше це довів київський анатом В.О. Бец, 1874). У корі великого мозку розрізняють близько 200 полів, кожне з яких має свої структурні особливості[2, c. 154-155].
Центри. Стосовно локалізації центрів кори великого мозку довгий час існувало дві теорії. Згідно з першою певна, чітко обмежена ділянка кори, або центр, відповідає лише певній функції на периферії (теорія вузького локалізму). Друга теорія — наявність обмежених центрів, різних за своєю функцією, не визнає, а всю кору розглядає порівняно рівнозначною (теорія еквіпотенціалізму). І.П. Павлов довів, що кожен кірковий центр не є чітко обмеженим, а містить ядро й розсіяну частину, причому розсіяні елементи розташовані не лише поблизу ядра, а й вдалині від нього (теорія ядра і розсіяних елементів). Нижче подано деякі найважливіші нервові центри (ядра), розташовані в корі великого мозку.
Передцентральна звивина (gyms precentralis) і прицентральна часточка (lobulus paracentralis) лобової частки становлять руховий центр кори і є аналізатором кінестезичних імпульсів, які надходять від посмугованих м’язів, суглобів, сухожилків. Тут замикаються рухові умовні рефлекси. У верхній ділянці передцентральної звивини розташовані клітинні групи, що належать до м’язів нижніх кінцівок, нижче — верхніх кінцівок, ще нижче — неврони, пов’язані з іннервацією м’язів голови. Оскільки нервові шляхи перехрещуються, праві рухові центри кори пов’язані з мускулатурою лівої сторони тіла і навпаки.
У задній частині середньої лобової звивини міститься центр узгодженого руху голови й очей (окоруховий, блоковий, відвідний і додатковий нерви). У лівій (у лівшів у правій) нижній тім’яній часточці розташований центр, який координує цілеспрямовані рухи. Він функціонує за типом тимчасових зв’язків, які виникають протягом індивідуального життя, тобто умовних рефлексів. У разі ушкодження цього центру елементи довільних рухів зберігаються, але порушуються цілеспрямовані дії (апраксія).
Вважають, що локалізація статичного аналізатора (центр збереження рівноваги і положення тіла в просторі) — кора верхньої та середньої скроневих звивин. Ушкодження цього центру призводить до атаксії (розладу координації рухів).
Центр слуху розташований у корі верхньої скроневої звивини, на боці, оберненому до острівця. Двостороннє ураження центру призводить до повної кіркової глухоти.
У gyrus parahippocampalis та ділянці її гачка містяться центри нюхового та смакового аналізаторів. Кіркові центри слуху, нюху й смаку кожної півкулі мають зв’язок з відповідними рецепторами обох (правої та лівої) половин голови.
Кіркове ядро аналізатора зору розташоване по обидва боки шпорної борозни (поля 17, 18, 19). Зоровий центр кожної півкулі зв’язаний із зовнішньою половиною сітківки свого боку і з присередньою її половиною протилежного. У ділянці клина (cuneus) містяться центри зорової пам’яті й зорової орієнтації.
У зацентральній звивині (тім’яна частка) локалізується ядро шкірного аналізатора (больова, тактильна, температурна чутливість), причому проекція нервових елементів кори на периферію аналогічна проекції їх на передцентральній звивині.
Кірковий кінець рухового аналізатора виразної усної мови міститься зліва у задній третині нижньої лобової звивини. У разі ушкодження цієї зони людина втрачає здатність вимовляти слова (рухова афазія), хоч довільні скорочення відповідних м’язів або їх груп можливі.
Кіркове ядро слухового аналізатора усної мови розташоване в глибині задньої ділянки верхньої скроневої звивини. Якщо уражено цей центр, то виникає сенсорна афазія (людина чує слова, але не розуміє їхнього значення).
Ядро рухового аналізатора письмової мови локалізується в задній ділянці середньої лобової звивини і в нижньотім’яній ділянці. При ушкодженні цього центра всі рухи, зв’язані з письмом, зберігаються, але втрачається здатність писати літери та інші письмові знаки (аграфія).
Ядро зорового аналізатора письмової мови, пов’язане із загальним центром аналізатора зору, міститься в gyrus angularis нижньої тім’яної часточки зліва. Керує процесом читання. Порушення його функції не призводить до втрати зору, але людина перестає читати й розуміти написане (алексія).
У процесі еволюції людини відбулося чітке перегрупування темпів розвитку окремих кіркових зон великого мозку, що виявилося у прискоренні росту відділів, які здійснюють організовані форми раціональної поведінки та маніпулювання предметами. Удосконалились також транскортикальні зв’язки.
Кіркові центри, що координують взаємодію автономного відділу периферичної частини нервової системи та загальної нервової системи, зосереджені в нижніх відділах передцентральної й лобових звивин. Сюди надходять доцентрові імпульси від внутрішніх органів, судин, гладкої мускулатури і виходять відцентрові імпульси до основних (підкіркових) ядер і до ядер гіпоталамуса[1, c. 105-107].
2. Цитоархітектоніка кори головного мозку
Кора великих півкуль головного мозку з її надзвичайно тонкою конструкцією, створеною живою природою в процесі її розвитку, і її винесеними назовні чутливими приладами є найвищим органом найскладніших взаємовідношень людини і тварин з зовнішнім світом.
Діяльність її має умовнорефлекторний характер. Вона відбувається на основі тимчасових нервових зв’язків, вироблюваних у процесі індивідуального життя під впливом його умов. Кора великих півкуль головного мозку є матеріальним субстратом психічної діяльності людини (і вищих тварин), її здатності пізнавати світ, набувати життєвого досвіду, навчатися, її свідомості.
Кора великих півкуль головного мозку – еволюційно найбільш молоде утворення. У людини маса кори великих півкуль складає в середньому 78% від загальної маси головного мозку. Кора великих півкуль має виключно важливе значення в регуляції життєдіяльності організму, здійсненні складних форм поведінки і в становленні нервово-психічних функцій. Ці функції забезпечуються не тільки всією масою кіркової речовини, але і необмеженими можливостями асоціативних зв’язків між клітинами кори і підкіркових утворень, що створює умови для складного аналізу і синтезу інформації, для розвитку форм навчання.
Клітини кіркової речовини менше спеціалізовані, ніж нейрони інших відділів мозку, тому компенсаторні можливості кори досить високі – функції пошкоджених клітин можуть брати на себе інші нейрони; ураження значних ділянок кіркової речовини може клінічно проявлятися досить стерто.
Цитоархітектонічні особливості будови різних ділянок кори великого мозку складаються з ширини поперечника кори та її окремих шарів, розмірів клітин, щільності їх розташування в різних шарах, вираженості горизонтальної та вертикальної посмугованості, розділення окремих шарів на підшари, якихось специфічних особливостей будови даного поля та ін. Ці особливості лежать в основі розділення кори великого мозку на області, підобласті, поля та підполя.
Важливим критерієм для класифікації областей та полів є закономірності їх розвитку в онто- та філогенезі. Еволюційний підхід, який був успішно застосований для вивчення цитоархітектоніки кори великого мозку, дозволив сформулювати сучасну класифікацію полів кори великого мозку. Бродман розділив всю кору головного мозку людини за цитоархітектонічними ознаками на 11 областей, а ці області на 52 поля:
· постцентральна область – поля 1, 2, 3, 43;
· прецентральна область – поля 4, 6;
· лобна область – поля 8, 9, 10, 11, 12, 44, 45, 46, 47;
· область острівця – поля 13, 14, 15, 16;
· тім’яна область – поля 5, 7, 39, 40;
· вискова область – поля 20, 21, 22, 36, 37, 38, 41, 42, 52;
· потилична область – поля 17, 18, 19;
· поясна область – поля 23, 24, 25, 31, 32, 33;
· ретроспленіальна область – поля 26, 29, 30;
· гіпокампова область – поля 27, 28, 34, 35, 48;
· нюхова область – поле 51, нюховий туберкулум та периамигдалярна область[3, c. 192-194].
В ранньому дитячому віці функціональні зони перекривають одна одну, границі їх дифузні, і лише в процесі практичної діяльності відбувається постійна концентрація функціональних зон в обмежені, відділені один від одного центри. В клініці у дорослих хворих спостерігаються відносно постійні симптомокомплекси при ураженні певних ділянок кіркової речовини.
У дитячому віці в зв’язку з незавершеною диференціацією функціональних зон вогнищеве ураження кори великих півкуль може не мати чітких клінічних проявів, що слід пам’ятати при оцінці важкості і границь ураження мозку у дітей.
Кора великого мозку представлена рівномірним шаром сірої речовини завтовшки 1,3—4,5 мм, в якому міститься понад 14 млрд нервових клітин.
Численні борозни і звивини збільшують її поверхню, яка досягає в середньому 2000—2500 см2. Понад 2/3 поверхні кори заховано у вузьких глибоких борознах. Кора складається з шести шарів клітин, які проявляються після спеціального фарбування під час дослідження під мікроскопом. Клітини шарів різні за формою та розмірами. Від них у глибину мозку відходять відростки.
Вперше мікроскопічну будову кори дослідив наприкінці минулого століття професор Київського університету В. О. Бец. Він відкрив пірамідні нейрони, яким згодом було дано його ім’я (клітини Беца). Він же ввів термін «архітектоніка мозку», що підкреслює особливу складність будови кори великого мозку (цитоархітектоніка кори).
На підставі дослідів з частковим видаленням різних ділянок кори у тварин та спостережень за людьми з ураженою корою вдалося встановити, що різні ділянки — поля кори півкуль різняться за будовою та функціями. Таких полів (їх називають також зонами, або центрами) виділяють від 50 до 200.
Чітких меж між ними не існує. Вони утворюють апарат, який забезпечує приймання, перетворення сигналів, що надходять до них з периферії, та відповідну реакцію на ці сигнали.
У задній центральній звивині, позаду від центральної борозни, розміщена зона шкірної та суглобовом’язової чутливості. Тут сприймаються і аналізуються сигнали, що виникають при доторкуванні до тіла, дії на нього тепла або холоду, больових впливах. У передній центральній звивині, спереду від центральної борозни, розміщена рухова зона. В ній виявлено ділянки, які забезпечують рух верхніх і нижніх кінцівок, м’язів тулуба, голови. У разі подразнення цієї зони електричним струмом виникають скорочення відповідних груп м’язів. Поранення чи інші ушкодження кори рухової зони призводять до паралічу м’язів тіла.
Чисто мовної зони не існує. Вона частково міститься в корі скроневої частки, нижньої лобової звивини зліва, Ділянках тім’яної частки.
Ураження їх супроводжується розладами мови.
Загалом зони кори великого мозку можна розподілити на три групи. До першої належать зони, що сприймають сигнали від різних рецепторів, їх називають сенсорними зонами. До другої групи належать рухові зони, в яких формується сигнал команди до відповідних ефекторів. До третьої групи, найважливішої для діяльності організму, належать асоціативні зони, які поєднують діяльність рухової й сенсорної зон, забезпечують асоціативну (інтегрувальну) функцію мозку; вони є в будь-якому відділі.
З діяльністю асоціативних зон найбільше пов’язані вищі психічні функції — мислення, свідомість.
У скроневій частці міститься слухова зона. До неї надходять і в ній аналізуються імпульси, що виникають у рецепторах завитки внутрішнього вуха. Подразнення ділянок слухової зони спричинюють появу відчуття звуків, а їх ураження призводить до втрати слуху.
Зорова зона розміщена в корі потиличних часток півкуль. При її подразненні електричним струмом під час операцій на мозку людина відчуває спалахи світла і темряву. У разі її ураження погіршується або втрачається зір.
Поблизу бічної борозни розміщена смакова зона, де аналізуються і формуються відчуття смаку на основі сигналів, що виникають у рецепторах язика. Нюхова зона розміщена в так званому нюховому мозку, що знаходиться на внутрішній поверхні скроневої частки півкуль. При подразненні цих зон під час хірургічних операцій або при запаленні люди відчувають смак і запах будь-яких речовин[4, c. 173-175].
Висновки
Усе викладене вище дає підстави розглядати кору великого мозку як сигналізаційне табло, куди надходять сигнали із зовнішнього та внутрішнього середовищ і звідки відцентрове йдуть нервові імпульси. Цю систему аналізаторів називають першою сигнальною системою; її мають усі тварини і, зокрема, людина (І.П. Павлов).
Крім першої в еволюції людини виникла друга сигнальна система, пов’язана з трудовою діяльністю і мовленням. В основі формування цієї системи покладено свідомі дії та абстрактне мислення, яке передається словами (усна мова, письмо тощо) й образами (образотворче мистецтво). Усе це досягається через встановлення тимчасових зв’язків між певними сигналами (зоровими, слуховими, тактильними тощо) і руховими центрами м’язів рук, язика, гортані, лиця тощо. Центри цієї системи розташовані переважно у філогенетичне нових ділянках кори великого мозку: нижньо-тім’яно-скронева ділянка і задньонижньолобова ділянка.
Список використаної літератури
1. Бондаренко Г.О. Анатомія і фізіологія людини: Навч. посіб. для студентів вищих медичних навч. закладів І-ІІ рівнів акредитації/ Г.О. Бондаренко, С.О. Куц; Кіровоградський базовий медичний коледж ім. Є.Й. Мухіна ; Кіровоградський базовий медичний коледж ім. Є.Й. Мухіна (Кіровоград). — Кіровоград, 2002. — 248 с.
2. Коляденко Г. Анатомія людини: Підручник для студентів природничих спеціальностей вищих педагогічних навчальних закладів/ Галина Коляденко,; Ред. Т. В. Кацовенко, А. В. Пекур. — 2-е вид.. — К.: Либідь, 2004. — 380 с.
3. Очкуренко О. Анатомія людини: [Навч. посібник для учнів мед. уч-щ]/ Олексій Очкуренко, Олександр Федотов,. — 2-ге вид., перероб. і допов.. — К.: Вища шк., 1992. — 333 с.
4. Свиридов О. Анатомія людини: Підручник для студентів стоматологічних факультетів вищих медичних навчальних закладів III-IV рівнів акредитації/ Олександр Свиридов,; Ред. І. І. Бобрик, Л. Д. Іваненко, Я. О. Мироненко, Авт.передм. І. І. Бобрик. — К.: Вища школа, 2001. — 399 с.
Источник
