Долі кори головного мозку

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Кінцевий мозок з глибинними структурами

Кінце́вий мо́зок (лат. telencephalon), чи великий мозок — є найрозвиненішою і з філогенетичного погляду новою частиною головного мозку, що безпосередньо пов’язана з найскладнішими проявами психічної та інтелектуальної діяльності людини. Кінцевий мозок розвивається з переднього мозкового міхура, складається з сильно розвинених парних частин — правої та лівої півкулі і з’єднує їх серединні частини[1][2].

Півкулі розділені поздовжньою щілиною, в глибині якої лежить пластинка білої речовини, що складається з волокон, що з’єднують дві півкулі, — мозолисте тіло. Під мозолистим тілом розташований звід, що являє собою два вигнутих волокнистих тяжа, які в середній частині з’єднані між собою, а спереду і ззаду розходяться, утворюючи стовпи та ніжки зводу. Спереду від стовпів зводу розташована передня спайка. Між передньою частиною мозолистого тіла і зведенням натягнута тонка вертикальна пластинка мозкової тканини — прозора перетинка.

Півкулі великого мозку покриті зверху корою мозку — шаром сірої речовини, утвореного нейронами з понад 50 різновидів. Під корою у великих півкулях розташована біла речовина, що складається мієлінізованих волокон, більша частина яких з’єднує кору великих півкуль з іншими відділами та центрами головного мозку. В глибині білої речовини розташовані скупчення сірої речовини — базальні ганглії. Шар білої речовини, що зветься внутрішньою капсулою, відмежовує півкулі від таламуса проміжного мозку[3][1].

Долі великих півкуль головного мозку

Структура кінцевого мозку[ред. | ред. код]

У кожну півкулю нервові імпульси (сигнали) надходять з протилежної сторони тіла та простору. Права півкуля керує органами лівої частини тіла та отримує інформацію зліва. Ліва, навпаки, регулює роботу органів правої частини тулуба і сприймає інформацію справа. Цю інформацію вони отримують через органи чуттів.
Поверхня півкуль, ніби плащем, вкрита корою, що охоплює приблизно 44 % обсягу кожної півкулі. Кора утворена сірою речовиною. Вона складається з нейронів, розташованих у вигляді шести основних шарів.

У дорослої людини налічують приблизно 12-14 млрд нейронів. З віком збільшується не кількість клітин, а лише їхня поверхня і кількість відростків, переважно дендритів. Нейрони кори зв’язані між собою численними зв’язками. Кожен нейрон має до 10 тис. зв’язків з іншими нейронами. Саме наявність величезної кількості зв’язків між нейронами визначає унікальні властивості кори головного мозку людини[4].

Головний мозок — латеральна поверхня

Права та ліва півкулі мозку відокремлені одне від одного поздовжньою щілиною.[5] У кожній півкулі розрізняють три поверхні — латеральну (бокову), медіальну (внутрішню) і нижню, а також три краї — верхній, медіальній (внутрішній) і нижній, та три полюси — лобний, потиличний і скроневий. Плащова частина мозку ділиться з допомогою щілин і борозн на частки, часточки та звивини.[5] Щілини чи первинні борозни глибокі та належать до постійних утворень мозку. З’являються вони на 5-му місяці внутрішньоутробного розвитку і розділяють півкулі на долі.[6] Рельєф півкуль визначається в основному вторинними і третинними борознами. Їх формування відбувається на 7-8 році життя. Третинні борозни найчастіше мають індивідуальний малюнок та в основному рельєф великих борозен має однаковий вигляд.

Кора головного мозку. Звивини та бороздки в розрізі.

Великі борозни й щілини розділяють кожну півкулю на 6 часток: лобову, тім’яну, потиличну, скроневу, острівцеву і лімбічну. На латеральній поверхні півкулі розрізняють центральну (роландову) борозну і бокову (сільвієву) борозну. Спереду від центральної борозни розташована лобова частка, з-заду — тім’яна. Знизу лобова частка відокремлена боковою борозною від скроневої частки. Тім’яно-потиличною борозною потилична частка відокремлена від тім’яної. В глибині бокової борозни розташована острівцева частка (чи острівець). Ця частка прикрита частинами тім’яної, скроневої та лобової часток. На медіальній поверхні півкулі поруч із мозолистим тілом розташована його лімбічна частка, що відокремлена від інших часток поясною борозною.[1][7].

Лобова частка[ред. | ред. код]

(Див. Лобова частка (мозок))

На латеральній поверхні лобової частки в її задньому відділі вздовж центральної борозни проходить передцентральна борозна. Між центральною і передцентральною борознами розташована передцентральна звивина.

Від центральної борозни до лобового полюса відходять верхня і нижня лобові борозни. Таким чином лобова частка має ще верхню, середню і нижню лобові звивини. Від бокової борозни відходять передня горизонтальна борозна і її висхідна гілка, що ділять нижню лобну звивину на три частини: оперкулярну — розташовану між нижнім відділом передцентральної борозни та боковою борозною, триангулярна — між обома гілками бокової борозни, орбітальна — перед передньою горизонтальною борозною.

На медіальній поверхні лобової частки розташована медіальна лобова звивина. До лобової долі належать також передня частина парацентральної часточки, що є продовженням передцентральної звивини на медіальній поверхні півкулі. Нижню поверхню лобової долі інколи називають орбітальною. Паралельно її медіальному краю проходить нюхова борозна, в якій лежить нюхова цибулина, нюховий тракт і нюховий трикутник, що продовжується в передню дірчасту речовину мозку. Латерально від нюхової борозни проходять непостійні очноямкові (орбітальні) борозни, що обмежують медіальну, передню, задню і латеральну орбітальну звивини.

Читайте также: Кори тейлор стефани луби

Функціональна характеристика лобної долі[ред. | ред. код]

В ділянці передцентральної звивини лобової частки розташоване кіркове ядро рухового аналізатора. Цю ділянку ще називають сенсомоторною корою. Сюди приходить частина аферентних волокон від таламуса, що несуть проприоцептивну інформацію від м’язів і суглобів тіла. Тут також починаються спадні шляхи до стовбура мозку і спинного мозку, що забезпечують можливість свідомої регуляції рухів (пірамідні шляхи). Ураження цієї ділянки кори призводить до паралічу протилежної половини тіла.

У задній третині середньої лобової звивини лежить центр письма. Ця зона кори дає проєкції до ядер окорухових черепних нервів, а також за допомогою корково-коркових зв’язків взаємодіє з центром зору в потиличній частці та центром управління м’язами рук і шиї в предцентральна звивині. Ураження цього центру призводить до порушень навичок письма під контролем зору (аграфія).

У тріангулярній і оперкулярній частинах нижньої лобової звивини розташовується мовноруховий центр (центр Брока). Він має яскраво виражену функціональну асиметрію. При його руйнуванні в правій півкулі втрачається здатність регулювати тембр й інтонації, мова стає монотонною. При руйнуванні мовнорухового центру зліва незворотно порушується мовна артикуляція аж до втрати здатності говорити чітко (афазія) та співу (амузія). При часткових порушеннях може спостерігатися аграматизм — нездатність правильно будувати фрази.

В ділянці передньої та середньої третини верхньої, середньої та частково нижньої лобової звивини розташована розлога передня асоціативна зона кори, що здійснює програмування складних форм поведінки (планування різних форм діяльності, ухвалення рішень, аналіз отриманих результатів, вольове підкріплення діяльності, корекція мотиваційної ієрархії тощо). Ділянка лобного полюса і медіальної лобової звивини пов’язана з регуляцією активності емоціогенних ділянок мозку, що входять в лімбічну систему, і має стосунок до контролю над психоемоційними станами. Порушення в цій ділянці мозку можуть призвести до змін того, що заведено називати «структурою особистості» і позначитися на характері людини, її ціннісних орієнтаціях, інтелектуальної діяльності.

Орбітальна ділянка містить центри нюхового аналізатора і тісно пов’язана в анатомічному і функціональному плані з лімбічною системою мозку.

Примітки[ред. | ред. код]

↑ а б в Козлов В. И., Цехмистренко Т. А. Анатомия нервной системы / Учебное пособие для студентов. М.: Мир, 2008 с., ил. Архівовано 19 жовтень 2012 у Wayback Machine.
↑ Arnould-Taylor, William (1998). A Textbook of Anatomy and Physiology. Nelson Thornes. с. 52. Процитовано 27 January 2015.
↑ Angevine, J.; Cotman, C. (1981). Principles of Neuroanatomy. NY: Oxford University Press.
↑ Кора головного мозку. Структура і функції
↑ а б Rosdahl, Caroline; Kowalski, Mary (2008). Textbook of Basic Nursing (вид. 9th). Lippincott Williams & Wilkins. с. 189. Процитовано 28 January 2015.
↑ Gilbert, Scott F. (2014). Developmental biology (вид. 10th). Sunderland, Mass.: Sinauer. ISBN 978-0-87893-978-7.
↑ Kandel, Eric R., ред. (2006). Principles of neural science (вид. 5th). Appleton and Lange: McGraw-Hill. ISBN 978-0-07-139011-8.

Источник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Головний мозок людини (лат. cerebrum hominis) — головний орган центральної нервової системи (ЦНС), що складається з маси взаємозалежних нервових клітин.

Загальні відомості[ред. | ред. код]

Головний мозок людини займає всю порожнину черепа, кістки якого захищають масу мозку від зовнішніх механічних ушкоджень. В процесі росту й розвитку головний мозок набуває форми черепа. Ззовні мозок нагадує драглисту масу жовтуватого кольору, тому в давні часи вважали, що це речовина, яка охолоджує кров, і при бальзамуванні трупів його не зберігали.

Маса мозку немовляти 380—400 г. Маса мозку однорічної дитини досягає 800 г. У молодших школярів маса головного мозку 1250−1300 г, що майже відповідає масі мозку дорослої людини. Середня маса мозку в чоловіків — 1375 г, у жінок — 1275 г. У чоловіків він становить 2 % загальної маси тіла, у жінок — 2,5 %. Довгий час панувала думка, що від маси мозку залежать розумові здібності людини: чим більша маса мозку, тим обдарованіша людина. Але, як з’ясувалося пізніше, це не так. Наприклад, мозок Тургенєва І. С. важив 2012 г, а мозок Анатоля Франса — 1017. Найважчий мозок — 2900 г — був виявлений в індивіда, який прожив усього 3 роки. Мозок його у функціональному відношенні був неповноцінним. Встановлено, що інтелект людини знижується лише в тому випадку, коли його маса зменшується до 900 г і менше.

Поки що прямої залежності між масою мозку та розумовими здібностями людини не виявлено. Але з’ясована гранична маса мозку (900 г), за межею якої він вважається неповноцінним.

Загалом ступінь розвитку мозку оцінюють за співвідношенням маси спинного мозку до головного. Так, у кішок воно — 1:1, у собак — 1:3, у нижчих мавп — 1:16, у людини — 1:50.

Головний мозок. Сагітальний переріз.

Будова головного мозку[ред. | ред. код]

Людський мозок становить 91-95 % ємності черепа, він складається з трьох відділів: мозкового стовбура, підкоркового відділу та кори великого мозку.

Стовбурова частина головного мозку складається з довгастого мозку, моста, середнього мозку і проміжного мозку.

Читайте также: Показать фото при кори

Довгастий мозок є продовженням догори спинного мозку, форму якого він зберігає.

Середній мозок лежить ще вище. На його верхній поверхні добре видно дві пари горбиків чотиригорбкового тіла.

Проміжний мозок розташований найвище у стовбурі. Від нижньої його поверхні відходить гіпофіз.

Всередині стовбура проходить канал, що подекуди розширяється. Він є продовженням спинномозкового каналу.

Більша частина поверхні стовбура мозку вкрита білою речовиною. Сіра речовина утворює ядра всередині стовбура. Від ядер починаються дванадцять пар черепномозкових нервів.

Функції стовбура[ред. | ред. код]

У сірій речовині мозкового стовбура знаходиться дихальний центр. Тут же лежать серцевий і судинноруховий центри, в яких відбувається перехід збудження з різних доцентрових нервів на відцентрові нерви серця і кровоносних судин.

У стовбурі мозку розташовані центри, які регулюють скорочення м’язів, від яких залежать поза людини і всі її рухи.

Оболони головного мозку[ред. | ред. код]

Головний мозок, як і спинний, покритий трьома мозковими оболонами: м’якою, павутинною і твердою.

Термінологія[ред. | ред. код]

З початку 2000-х років рекомендують для використання в українській медичній термінології термін «мозкові оболони», для означення всіх інших (райдужної, слизових тощо) і надалі рекомендують використовувати термін «оболонки»[1][2][3][4].

М’яка оболона[ред. | ред. код]

М’яка, або судинна, оболона головного мозку[en] (лат. ріа mater encephali) безпосередньо прилягає до речовини мозку, заходить у всі борозни, покриває всі звивини. Складається вона з пухкої сполучної тканини, в якій розгалужуються численні судини, що живлять мозок. Від судинної оболони відходять тоненькі відростки сполучної тканини, які заглиблюються в масу мозку.

Павутинна оболона[ред. | ред. код]

Павутинна оболона головного мозку[en] (лат. arachnoidea encephali) — тоненька, напівпрозора, не має судин. Вона щільно прилягає до звивин мозку, але не заходить у борозни, внаслідок чого між судинною й павутинною оболонами утворюються підпавутинні цистерни, заповнені спинномозковою рідиною, за рахунок якої й відбувається живлення павутинної оболони. Найбільша мозочково-довгаста цистерна розміщена позаду четвертого шлуночка, в неї відкривається серединний отвір четвертого шлуночка; цистерна бічної ямки лежить у бічній борозні великого мозку; міжніжкова — між ніжками мозку; цистерна перехрестя — у місці зорової хіазми (перехрестя).

Долі великих півкуль головного мозку

Тверда оболона[ред. | ред. код]

Тверда мозкова оболона (лат. dura mater encephali) — окістя для внутрішньої мозкової поверхні кісток черепа. У цій оболоні спостерігається найвища концентрація больових рецепторів в організмі людини, в той час як в самому мозку больові рецептори відсутні.

Тверда мозкова оболона побудована із щільної сполучної тканини, вистеленої зсередини пласкими зволоженими клітинами, що щільно зростаються з кістками черепа в ділянці його внутрішньої основи. Між твердою й павутинною оболонами є субдуральний простір, заповнений серозною рідиною.

Структурні частини мозку[ред. | ред. код]

Довгастий мозок (лат. medulla oblongata) розвивається із п’ятого мозкового пухирця (додаткового). Довгастий мозок є продовженням спинного мозку з порушеною сегментальністю. Сіра речовина довгастого мозку складається з окремих ядер черепних нервів. Біла речовина — це провідні шляхи головного і спинного мозку, що тягнуться догори в мозковий стовбур, а звідти до спинного мозку.

На передній поверхні довгастого мозку міститься передня серединна щілина, з обох боків якої лежать потовщені білі тяжі, які називають пірамідами. Піраміди донизу звужуються в зв’язку з тим, що частина їхніх волокон переходить на протилежний бік, утворюючи перехрестя пірамід, котрі утворюють бічний пірамідний шлях. Частина білих волокон, що не перехрещуються, утворюють прямий пірамідний шлях.

Міст (лат. pons) лежить вище довгастого мозку. Це потовщений валик із поперечно розміщеними волокнами. Центром його проходить основна борозна (лат. sulcus basilaris), в якій лежить основна артерія (лат. arteria basilaris). По обидва боки борозни є значні підвищення, утворені пірамідними шляхами. Міст складається з великої кількості поперечних волокон, які утворюють його білу речовину — нервові волокна. Між волокнами чимало скупчень сірої речовини, яка утворює ядра мосту. Продовжуючись до мозочка, нервові волокна утворюють його середні ніжки.

Мозочок (лат. cerebellum) лежить на задній поверхні мосту й довгастого мозку в задній черепній ямці. Складається із двох півкуль і черв’яка, який з’єднує півкулі між собою. Маса мозочку 120—150 грамів.

Мозочок відокремлюється від великого мозку горизонтальною щілиною, в якій тверда мозкова оболона утворює намет мозочка (tentorium cerebelli), натягнутий над задньою ямкою черепа. Кожна півкуля мозочка складається з сірої та білої речовини.

Сіра речовина мозочка міститься поверх білої у вигляді кори. Нервові ядра лежать усередині півкуль мозочку, що складаються переважно з білої речовини. Кора півкуль утворює паралельно розташовані борозни, між якими є звивини такої ж форми. Борозни поділяють кожну півкулю мозочка на декілька часток. Одна з часток — клаптик, що прилягає до середніх ніжок мозочка, виділяється більше за інших. Вона філогенетично найдавніша. Клаптик і вузлик черв’яка з’являються вже у нижчих хребетних і пов’язані з функціонуванням вестибулярного апарату.

Кора півкуль мозочку складається з двох шарів нервових клітин: зовнішнього молекулярного й зернистого. Товщина кори 1-2,5 мм.

Сіра речовина мозочка розгалужується в білій (на серединному розрізі мозочка видно ніби гілочку вічнозеленої туї), тому її називають деревом життя мозочка.

Мозочок трьома парами ніжок з’єднується із стовбуром мозку. Ніжки представлені пучками волокон. Нижні (хвостові) ніжки мозочка йдуть до довгастого мозку, їх називають ще вірьовчастими тілами. До їхнього складу входить задній спинномозково-мозочковий шлях.

Середні (мостові) ніжки мозочку з’єднуються з мостом, у них проходять поперечні волокна до нейронів кори півкуль. Через середні ніжки проходить кірково-мостовий шлях, завдяки якому кора великого мозку впливає на мозочок.

Верхні ніжки мозочку у вигляді білих волокон ідуть у напрямку до середнього мозку, де розміщуються поздовж ніжок середнього мозку й тісно до них прилягають. Верхні (черепні) ніжки мозочка складаються переважно з волокон його ядер і служать основними шляхами, що проводять імпульси до зорових бугрів, підзоровобугрової ділянки та червоних ядер.

Ніжки розташовані спереду, а покришка (лат. operculum) — ззаду. Між покришкою та ніжками пролягає водопровід середнього мозку (водопровід Сільвія). Він з’єднує четвертий шлуночок із третім.

Головна функція мозочку — рефлекторна координація рухів і розподіл м’язового тонусу.

Покрив середнього мозку (або лат. mesencephalon-у) лежить над його покришкою й прикриває зверху водопровід середнього мозку. На покришці міститься пластинка покришки (чотиригорбкове тіло). Два верхні горбки пов’язані з функцією зорового аналізатора, виступають центрами орієнтовних рефлексів на зорові подразники, а тому називаються зоровими. Два нижні горбки — слухові, пов’язані з орієнтовними рефлексами на звукові подразники. Верхні горбки пов’язані з латеральними колінчастими тілами проміжного мозку за допомогою верхніх ручок, нижні горбки — нижніми ручками з медіальними колінчастими тілами.

Від пластинки покришки починається покришко-спинномозковий шлях, який зв’язує головний мозок із спинним. Ним проходять еферентні імпульси у відповідь на зорові та і слухові подразнення.

Великі півкулі головного мозку. До них належать частки півкуль (лобова частка, скронева частка, тім’яна частка й потилична частка), кора головного мозку (плащ), базальні ганглії, нюховий мозок і бічні шлуночки. Півкулі мозку розділені поздовжньою щілиною, в заглибині якої міститься мозолисте тіло, що їх з’єднує. На кожній півкулі розрізняють такі поверхні:

верхньобічну, опуклу, обернену до внутрішньої поверхні склепіння черепа;
нижню поверхню, розміщену на внутрішній поверхні основи черепа;
медіальну поверхню, якою півкулі з’єднуються між собою.

У кожній півкулі є частини, що найбільше виступають: спереду, — лобовий полюс, позаду — потиличний полюс, збоку — скроневий полюс. Окрім того, кожна півкуля великого мозку розділяється на чотири великі частки: лобову, тім’яну, потиличну та скроневу. У заглибині бічної ямки-мозку лежить невеличка частка — острівець. Півкуля поділена на частки борознами і щілинами. Найглибша з них — бічна, або латеральна, ще вона називається Сільвієвою борозною. Бічна борозна відділяє скроневу частку від лобової та тім’яної. Від верхнього краю півкуль опускається вниз центральна борозна, або борозна Роланда. Вона відділяє лобову частку мозку від тім’яної. Потилична частка відділяється від тім’яної лише з боку медіальної поверхні півкуль — тім’яно-потиличною борозною.

Півкулі великого мозку ззовні вкриті сірою речовиною, що утворює кору великого мозку, або плащ. У корі налічується 16 млрд клітин, а якщо взяти до уваги, що кожна з них має від 7 до 10 тисяч зв’язків із сусідніми клітинами, то можна зробити висновок про гнучкість, стійкість і надійність функцій кори. Поверхня кори значно збільшується за рахунок борозен і звивин. Кора філогенетична є найновішою структурою мозку, її площа приблизно 220 тисяч мм².

За оцінками, дорослий людський мозок містить 86 ± 8 мільярдів нейронів з приблизно рівною кількістю (85 ± 10 мільярдів) ненейрональних клітин. З цих нейронів 16 мільярдів (19 %) знаходяться в корі головного мозку, а 69 мільярдів (80 %) знаходяться в мозочку.

Див. також[ред. | ред. код]

Міф про використання 10% мозку

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Головацький А. С., Черкасов В. Г., Сапін М. Р., Федонюк Я. І. Анатомія людини. У трьох томах. Том 2. — 2007. — Нова книга. — 456 с. — підручник, що рекомендований МОН та МОЗ України для Вищих медичних навчальних закладів України найвищих рівнів акредитації
↑ Про мозкові оболони. Архів оригіналу за 4 березень 2016. Процитовано 27 липень 2013.
↑ Анатомія мозку
↑ Ахтемійчук Ю.Т., Вовк Ю.М., Дорошенко С.В., Кобзар О.Б., Ковальський М.П., Півторак В.І., Прокопець К.О., Радомська Н.Ю., Радомський О.А., Пархоменко М.В., Хворостяна Т.Т. (2010). Оперативна хірургія та топографічна анатомія. Київ: Медицина. с. 474. ISBN 978-617-505-058-3.

Джерела[ред. | ред. код]

Анатомия человека. — М., 2000. (рос.)
Бовкур А. Біологія людини. — К., 2000.
Коляденко Г. Анатомія людини. — К., 2001.
Людина. /Навч. посібник з анатомії та фізіології. — Львів, 2002. 240 с.
Свіридов О. І. Анатомія людини. — Київ: Вища школа, 2001.

Посилання[ред. | ред. код]

Мізок, мозок // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1961. — Т. 4, кн. VIII : Літери Ме — На. — С. 993. — 1000 екз.

Источник