Функції кори півкуль великого мозку
Архітектоніка кори — це загальний план будови кори. Загальна поверхня кори півкуль дорослої людини 2000 — 2500 см , причому 70% її заховані в глибині борозен. Товщина кори 2 — 4,5 мм. Йервові клітини і волокна, які утворюють кору, розташовані в 7 шарів:
- 1-й шар — молекулярний — найбільш поверхневий. У цьому шарі мало нервових клітин, вони дрібні. Шар утворений сплетінням нервових волокон. Завдяки цьому шару відбуваються внутрішньо- і міжпівкулеві зв’язки між різними частинами кори.
- 2-й шар — зовнішній зернистий. Складається з дрібних клітин у вигляді зернин і пірамід. Шар бідний на мієлінові волокна. Нейрони цього шару називаються вставними або інтернейронами. Ці нейрони забезпечують переробку інформації і її проведення до структур молекулярного шару на нижчі кіркові шари.
- 3-й шар — пірамідний, утворений середніми і великими пірамідними клітинами, з великою кількістю дендритів.
- 4-й шар — внутрішній зернистий, складається з дрібних зернистих клітин різної форми. Гранулярні нейрони, які розташовані у цьому шарі, здійснюють переробку і передачу інформації із закінчень аферентних волокон, які йдуть до кори і розгалужуються в межах I шару на пірамідні нейрони III і V шарів.
- 5-й шар — гангліозний — складається з великих пірамідних клітин. У передній центральній закрутці він містить ще «клітини Беца», аксони яких дають початок низхідним пірамідним шляхам, що проходять через стовбур головного мозку у спинний мозок і зв’язують кору півкуль з периферією. Аксони III і V шарів забезпечують різні види внутрішньо-кіркових, міжкіркових і кірково-підкіркових зв’язків. В цих шарах є також інтернейрони різних розмірів і форми, які забезпечують вибіркові внутрішньо-кіркові взаємодії між нейронами різних типів. Це необхідно для:
- — передачі інформації між вхідними в кору аферентними волокнами і пірамідними нейронами;
- — обміну інформацією між нейронами, які розташовані в різних кіркових шарах;
- — обміну інформацією між нейронами, які розташовані в різних звивинах, частках і півкулях;
- — зберігання і відтворення інформації (пам’ять).
- 6-й шар — поліморфний — складається з клітин трикутної і веретеноподібної форми і належать до білої речовини мозку.
- 7-й шар — складається з веретеноподібних нейронів, має багато волокон. Між нервовими клітинами всіх шарів виникають як постійні, так і тимчасові зв’язки.
Під корою міститься біла речовина півкуль мозку, в складі якої розрізняють асоціативні, комісуральні та проекційні волокна.
Асоціативні волокна зв’язують між собою окремі ділянки однієї півкулі. Короткі асоціативні волокна зв’язують між собою окремі закрутки і близькі поля, а довгі — закрутки різних часток у межах однієї півкулі.
Асоціативні поля беруть участь в інтеграції сенсорної інформації та забезпеченні зв’язків між чутливими й руховими зонами кори.
Асоціативні шляхи утворюються інтернейронами і їх волокнами. До асоціативних відносять також зв’язки, які утворюються між ядрами однієї половини стовбура мозку, проміжного мозку і базальними ядрами відповідної півкулі. У спинному мозку асоціативні нейрони забезпечують міжсегментарні зв’язки.
Комісуральні волокна зв’язують симетричні частини обох півкуль, більша частина проходить через мозолисте тіло.
Проекційні волокна виходять за межі півкуль, по них здійснюється двобічний зв’язок кори з відділами центральної нервової системи, що лежать нижче.
Проекційні шляхи можуть бути низхідними та висхідними.
Висхідні (сенсорні, чутливі або аферентні) проекційні шляхи проводять нервові імпульси від екстеро-, пропріо- і інтерорецепторів (чутливих нервових закінчень у шкірі, органів опорно-рухової системи, внутрішній органів), а також від органів чуття до головного мозку.
Крім кори головного мозку, сенсорна інформація може поступати і в інші відділи нервової системи, а саме, в мозочок, середній мозок, ретикулярну формацію.
Низхідні (еферентні) проекційні шляхи проводять нервові імпульси від кори великих півкуль до базальних і стовбурових ядер головного мозку, а потім до рухових ядер спинного мозку і стовбуру мозку. Вони передають інформацію, пов’язану з програмованим рухом організму в конкретних ситуаціях, тому є руховими провідними шляхами.
У товщі білої речовини півкуль є порожнини — бічні шлуночки, які протоками сполучаються з третім мозковим шлуночком.
У людини відомі випадки народження дітей, у яких немає кори великого мозку. Це — аненцефали. Вони живуть лише кілька днів. Все, що набувається організмом протягом індивідуального життя зв’язане з функцією великого мозку. З функцією кори великого мозку зв’язана вища нервова діяльність. Взаємодія організму із зовнішнім середовищем, його поведінка в навколишньому світі зв’язані з півкулями великого мозку.
Источник
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Головний мозок людини складається з двох півкуль, лівої і правої , які розділені між собою поздовжньою щілиною. Кожна з цих півкуль має зовнішній шар сірої речовини в корі, нижче якого знаходиться внутрішній шар білої речовини.
Анатомія[ред. | ред. код]
Півкулі пов’язані між собою мозолистим тілом (лат. corpus callosum), дуже великим пучком нервових волокон. Окрім мозолистого тіла існують і менші з’єднання півкуль — передня спайка, задня спайка і склепіння. Через ці спайки провадиться обмін інформації між двома півкулями, координація локалізованих у кожній з них функцій. Права та ліва півкулі мозку відокремлені одна від одно] поздовжньою щілиною (лат. fissura longitudinalis). У кожній півкулі розрізняють три поверхні — латеральну, медіальну (внутрішню) і нижню, а також три краї — верхній, медіальний (внутрішній) і нижній, та три полюси — лобовий, потиличний і скроневий. Кора (верхня частина півкуль) ділиться з допомогою щілин і борозен на частки, часточки та звивини. Щілини чи первинні борозни глибокі і відносяться до постійних утворень мозку. З’являються вони на 5-му місяці внутрішньоутробного розвитку і розділяють півкулі на частки. Рельєф півкуль визначається в основному вторинними і третинними борознами. Їхнє формування відбувається на 7-8 році життя. Третинні борозни найчастіше мають індивідуальний малюнок та в основному рельєф великих борозен має однаковий вигляд.
Кора головного мозку. Звивини та борозни в розрізі.
Анатомія Грея мал. 726 — латеральна поверхня лівої півкулі головного мозку, при погляді збоку.
Крупні борозни й щілини розділяють кожну півкулю на частки: лобову[1] (лат. lobus frontalis), тім’яну (лат. lobus parietalis), потиличну (лат. lobus occipitalis), скроневу (лат. lobus temporalis) , острівцеву (лат. cortex insularis) і лімбічну (від лат. limbus — межа, край, кордон). На латеральній поверхні півкулі розрізняють центральну (роландову) борозну (лат. sulcus centralis cerebri) і бокову (сільвієву) борозну (лат. sulcus lateralis cerebri). Спереду від центральної борозни (лат. sulcus centralis) розташована лобова частка, з-заду — тім’яна. Знизу лобова частка відокремлена «боковою борозною» від скроневої частки. Тім’яно-потиличною борозною потилична частка відокремлена від тім’яної. В глибині бокової борозни знаходиться острівцева частка (чи острівець) (лат. cortex insularis). Ця частка прикрита частинами тім’яної, скроневої та лобової часток. На медіальній поверхні півкулі поруч із мозолистим тілом розташована його лімбічна частка, що відокремлена від інших часток поясною борозною (лат. sulcus cinguli
Макроскопічно півкулі є приблизно дзеркальним відображенням одна одної, злегка помітні лише тонкі відмінності, такі як «торсія Яковлева»[en], яка являє собою невеликий «перекрут» правої півкулі людського мозку вперед відносно лівої. На мікроскопічному рівні, цитоархітектоніка кори головного мозку, показує, що функції клітин, кількість нейромедіатора рівні і підтипи рецепторів помітно асиметричні між півкулями.[2][3]
Якщо видалити верхні частини обох півкуль на рівні близько 1,25 см над мозолистим тілом, центральна біла речовина буде представлена у вигляді овальної зони в оточенні вузької звивистої смужки сірої речовини, і усипаної численними дрібними червоними крапками (лат. puncta vasculosa — точки судин).
Велика маса білої речовини, оточена сірою речовиною, називається великим овальним центром (лат. centrum ovale majus). Кровопостачання великого овального центру здійснюється середньою мозковою артерією.
Мікроскопічна структура[ред. | ред. код]
Кожна півкуля головного мозку має зовнішній шар кори головного мозку, яка являє собою сіру речовину і в глибині півкуль головного мозку містити внутрішній шар або серцевину з білої речовини.[4] Внутрішня частина півкуль головного мозку окрім білої речовини включає в себе бічні шлуночки і базальні ядра.[5]
Розвиток[ред. | ред. код]
Півкулі головного мозку розвиваються з кінцевого мозку. Вони виникають через п’ять тижнів після зачаття у вигляді двосторонніх інвагінацій стінок.
Півкулі ростуть спочатку C-подібно, а потім — у зворотньому напрямку, витягаючи всі структури всередину (наприклад, шлуночки мозку). Так званий отвір Монро забезпечує зв’язок з бічними шлуночками. Судинне сплетення утворюється з епендимальних клітин і судинної мезенхіми.[6]
Функція[ред. | ред. код]
Латералізація півкуль[ред. | ред. код]
Широкі узагальнення, часто зроблені в популярній психології про міжпівкульну асиметрію, наприклад, логіки, творчості часто є не зовсім точними, оскільки більшість функцій мозку фактично розподілені між обома півкулями. Більшість наукових доказів асиметрії стосуються нижчого рівня перцептивних функцій, а не широко обговорюваних функцій високого рівня (наприклад, підсвідомої обробки граматики, а не «логічного мислення» в цілому)[7][8].
Кращий приклад науково встановленої латералізації є те, що обидва центри мови, Брока і Верніке, часто зустрічаються виключно на лівій півкулі. Ці центри знаходяться на півкулі, протилежній до провідної руки. Латерализация функцій, таких як семантика, просодія, інтонація, акцентуація, ритм і т. д. була поставлена під питання з тих пір, коли була виявлена нейрональна основа в обох півкулях.[9][10]
Півкулі головного мозку людського ембріона в 8 тижнів.
Перцептивна інформація обробляється в обох півкулях, але латералізовано. При цьому інформація з кожної частини тіла направляється в протилежну півкулю (візуальна інформація розділена трохи інакше, але все-таки латералізовано). Аналогічно, управління рухами також відбувається в півкулі на протилежній стороні. Таким чином, ліво- і право-рукість також пов’язані з міжпівкульоною латералізацією.
В деяких біохімічних аспектах півкулі також асиметричні. Досліджені більш високі рівні нейромедіатора норадреналіну в правій півкулі й більш високі рівні допаміну в лівій.[11]
Також білої речовини (довгі аксони) в правій півкулі, а сірої речовини (тіл клітин) — в лівій[12].
Такі функції мови, як граматика і словотворення найчастіше латералізовані в лівій півкулі мозку. На відміну від них, цілісні мисленневі функції мови, такі як інтонація і акцент часто пов’язані з правою півкулею мозку. Інші інтегративні функції, такі як інтуїтивні або евристична арифметика, бінауральна локалізація звуку і т. д. схоже, більше контролюються в двосторонньому порядку.
Клінічне значення[ред. | ред. код]
В білій речовині півкуль, в басейні середньої мозкової артерії трапляються інфаркти з симптоматикою, характерною для ураження цієї артерії.
Для лікування епілепсії мозолисте тіло може бути перерізане, щоби скоротити основні зв’язки між півкулями.
Гемісферектомія — видалення або вимкнення однієї з півкуль головного мозку — рідкісна операція, яка використовується в деяких крайніх випадках епілептичних судом, які не реагують на інші види лікування.[4]
Додаткові зображення[ред. | ред. код]
Полюси півкуль головного мозку
Чотири частки півкуль головного мозку
Поділ мозку на півкулі поздовжньою щілиною
Медіальний вигляд півкулі головного мозку
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ К. А, Дюбенко (1997). У Л.А. Пиріг, Ю.Б. Чайковський. Міжнародна анатомічна номенклатура. Nomina anatomica (українська). Київ: Перун. с. 300. ISBN 966-569-135-X.
- ↑ Anderson, B.; Rutledge, V. (1996). Age and hemisphere effects on dendritic structure. Brain 119: 1983–1990. doi:10.1093/brain/119.6.1983.
- ↑ Hutsler, J.; Galuske, R.A.W. (2003). Hemispheric asymmetries in cerebral cortical networks. Trends in Neurosciences 26 (8): 429–435. doi:10.1016/S0166-2236(03)00198-X.
- ↑ а б Bogousslavsky, J; Regli, F (October 1992). Centrum ovale infarcts: subcortical infarction in the superficial territory of the middle cerebral artery.. Neurology 42 (10): 1992–8. PMID 1340771.
- ↑ Snell, Richard S. (2009). Clinical Neuroanatomy (Clinical Neuroanatomy for Medical Students (Snell)). Hagerstwon, MD: Lippincott Williams & Wilkins. с. 262. ISBN 0-7817-9427-7.
- ↑ Козлов В. И., Цехмистренко Т. А. Анатомия нервной системы / Учебное пособие для студентов. М.: Мир, 2008 с., ил. Архівовано 19 жовтень 2012 у Wayback Machine.
- ↑ Western et al. 2006 «Psychology: Australian and New Zealand edition» John Wiley p.107
- ↑ «Neuromyth 6» https://www.oecd.org/document/63/0,3746,en_2649_35845581_34555007_1_1_1_1,00.html Retrieved October 15, 2011.
- ↑ Weiss, Peter H., and Simon D. Ubben. «Where Language Meets Meaningful Action: A Combined Behavior and Lesion.» Springer. 29 Oct. 2014. Web. 31 Mar. 2016.
- ↑ Riès, Stephanie K., and Nina F. Dronkers. «Choosing Words: Left Hemisphere, Right Hemisphere, or Both? Perspective on the Lateralization of Word Retrieval.»Wiley Online Library. 14 Jan. 2016. Web. 31 Mar. 2016.
- ↑ R. Carter, Mapping the Mind, Phoenix, London, 2004, Originally Weidenfeld and Nicolson, 1998.
- ↑ Dehaene, S; Spelke, E; Pinel, P; Stanescu, R; Tsivkin, S (1999). Sources of mathematical thinking: behavioral and brain-imaging evidence. Science 284 (5416): 970–4. PMID 10320379. doi:10.1126/science.284.5416.970.
Источник
Великий мозок складається з двох півкуль — лівої і правої. Вони поділені між собою поздовжньою щілиною великого мозку, у глибині якої, міститься велика спайка, яка з’єднує обидві півкулі. Ця спайка складається з нервових волокон і називається мозолистим тілом.
Поверхня кожної півкулі вкрита корою, яка складається з клітин, і поділена великою кількістю борозен. Ділянки кори, розміщені між борознами, називаються звивинами. Найглибші борозни ділять кожну півкулю на частки: лобову, тім’яну, потиличну і скроневу.
Кожна півкуля має три поверхні: верхньолатеральну (верхньобічну), медіальну (внутрішню) і нижню поверхні. Найбільшою борозною верхньолатеральної поверхні півкулі великого мозку е латеральна (бічна) борозна, яка ще називається по імені автора- Сільвіева борозна. Дно цієї борозни становить острівцеву частку (острівець). Латеральна борозна відділяє скроневу долю від тім’яної та лобної долей.
Друга велика борозна верхньолатеральної поверхні півкулі – центральна, яку ще по імені автора називають Роландовою борозною. Вона відокремлює лобову частку від тім’яної. Ззаду тім’яна частка примикає до потиличної. Межею між ними є тім’яно-потилична борозна, розташована переважно на медіальній поверхні півкулі великого мозку .
Борозна, розташована попереду центральної борозни, називається передцентральною. Разом вони виділяють прецентральну звивину. Прецентральноазвивина відноситься до лобної долі.
На латеральній поверхні лобної долі, окрім того, розрізняють три горизонтально розміщені звивини — верхню, середню і нижню лобові звивини.
Позаду центральної борозни міститься постцентральна борозна, між яким знаходиться постцентральна звивина. Постцентральна звивина відноситься вже до тім’яної долі. Внутрішньотім’яна борозна поділяє тім’яну долю на верхню і нижню тім’яні часточки. В останній розрізняють надкрайову і кутову звивини.
На верхньолатеральній поверхні вискової частки поздовжньо розташовані верхня, середня і нижня вискові звивини.
Кількість і напрям звивин і борозен верхньолатеральної поверхні потиличної частки півкуль дуже непостійні.
На медіальній поверхні півкуль над мозолистим тілом дугоподібно розміщується поясна звивина, яка переходить у парагіпокампальну звивину (звивину морського коника). На медіальну поверхню півкуль переходять також звивини верхньолатеральної поверхні лобової, тім’яної і потиличної часток. На межі між лобовою і тім’яною частками лежить парацентральна часточка, яка утворюється в результаті переходу прецентральної звивини у постцентральну. На внутрішній поверхні потиличної частки проходить гостюкоподібна борозна. Над нею лежить звивина яка носить назву клина, під нею — язикова звивина.
Борозни і звивини нижньої поверхні півкуль належать до різних часток.
Окрім кори сіра речовина в говлоному мозку мітиться ще в глибині півкуль і це скупчення сірої речовини носить назву базальних або підкіркових вузлів. Базальні вузли представлені смугастим тілом – corpus striatum, яке в свою чергу складається з хвостатого ядра (nucleus caudatus) та сочевицеподібного ядра (nucleus lentiformis). Тут слід сказати що всі назви в анатомії надзвичайно логічні. Так, хвостате ядро має вигляд коми з довгим хвостиком за що і отримало свою назву. Сочевицеподібне ядро нагадує за своєю формою плід з родини бобових – сочевицю. Видно та людина, яка дала таку назву цьому ядру любила їсти сочевицю. Зовнішня чистина сочевиценподібного ядра носить цілком логічну назву лушпини (putamen) і внутрішня частина носить назву блідої кулі, оскільки складається з малої кількості сірих клітин та великої кількості білих провідників.
Бліда куля в свою чергу складається з двох відділів – медіального та латерального члеників. Хвостате ядро та лушпина, хоча і розділені передньою ніжкою внутрішньої капсули, настільки близькі за своєю будовою та функціями, що є по суті єдиним утворенням.
Людина і її нервова система є продуктом еволюційного розвитку. Тому в функціональній анатомії нервової системи прийнято виділяти більш молоді в філогенетичному плані структури та більш старі. З цих позицій хвостате ядро та лушпина відносять до нової підкірки – до неостріатума. А бліду кулю разом з деякими утвореннями стовбура мозку, а саме з чорною речовиною та червоними ядрами – до старої частини підкірки – до палеостріатума.
Підкіркові вузли відносяться до екстрапірамідної системи, яка відповідає за автоматизовані, завчені рухи і підготовлює м’язи до сприйняття імпульсу довільних рухів, а також виконує багато інших функцій, про які детальніше буде сказано у відповідному розділі.
Біла речовина півкуль великого мозку представлена мієліновими волокнами (відростками нервових клітин), які мають різне функціональне значення. Асоціативні волокна з’єднують між собою сіру речовину кори у межах однієї півкулі; комісуральні волокна зв’язують в основному симетричні ділянки кори, розташовані у різних півкулях; проекційні волокна є провідними шляхами, які з’єднують кору з розміщеними нижче відділами головного мозку і зі спинним мозком. Провідні шляхи утворюютьпроменистий вінець, який складається з віялоподібно розсипаних волокон, і внутрішню капсулу. Остання лежить між базальними ядрами. У ній розрізняють передню і задню ніжки і розміщене між ними коліно. Передня ніжка відокремлює хвостате ядро від сочевицеподібного, задня — сочевицеподібне ядро від таламуса.
Дослідження функцій кори великого мозку
Для діагностики захворювань нервової системи велике значення мають дослідження мови і пов’язаних з нею читання, письма, лічби, а також гнозису і праксису.
Сторінки: 1 2 3 4
Источник
Інші завдання дивись тут…
ВЕЛИКИЙ (КІНЦЕВИЙ) МОЗОК – вищий відділ центральної нервової системи.
Загальна довжина всіх кровоносних судин півкуль становить близько 560 км.
У довжину півкулі сягають 17 см, у ширину — 14 см, у товщину 1,3 — 4,5 мм.
На великий мозок припадає 85 % маси мозку.
У більшості людей (80 — 90 % становлять правші) домінантною є ліва півкуля.
Ліва півкуля більш активно задіяна в обробці математичної і мовної інформації (центри мови, письма, лічби, читання, пам’яті).
Права більш важлива для креативності, артистичних здібностей, сприйняття мистецтва (центри музичної та абстрактної пам’яті, запам’ятовування геометричних і художніх образів).
Великий мозок складається з двох півкуль, з’єднаних мозолистим тілом.
Півкулі великого мозку — це утвори кінцевого мозку, що мають виражену складчасту поверхню й забезпечують обробку інформації та формування складних форм поведінки людини
Розрізняють праву та ліву півкулі, вони відповідають за мову, мислення, рухи кінцівок. У середині кожної півкулі розташований шлуночок мозку.
Розподіл функцій між півкулями:
• ліва півкуля відповідає за такі важливі функції: мовлення, читання, письмо, лічбу, аналіз, інтелект;
• права півкуля відповідає за образне сприйняття, уяву, почуття, синтез та інтуїцію.
Мозолисте тіло складається з нервових волокон.
Значення мозолистого тіла: через нього здійснюється зв’язок між обома півкулями.
Функції великого мозку:
• керує діяльністю інших відділів головного мозку;
• керує спинним мозком;
• забезпечує психічну діяльність (пам’ять, мислення, мова, поведінка)
СТРУКТУРА ПІВКУЛЬ.
ПІДКІРКА — ЕВОЛЮЦІЙНА СТАРА ЧАСТИНА ПІВКУЛЬ.
• Основна маса кінцевого мозку.
• Утворена білою речовиною — відростками нейронів, які разом з нервовими волокнами, спрямованими до кори, утворюють низхідні та висхідні провідні шляхи основи півкуль, що з’єднують кору з усіма відділами нервової системи.
• В білій речовині основи півкуль містяться скупчення нервових клітин — підкіркові (базальні) ядра сірої речовини, які передають імпульси від кори до проміжного мозку. Містить також скупчення сірої речовини — гіпокамп, нюхову цибулину.
Базальні ядра — це скупчення сірої речовини, які беруть участь у регуляції складних рухових актів (допоміжних рухів під час ходіння, мімічні рухи тощо), кровообігу, регуляції тонусу скелетних м’язів та здійснення орієнтувальних, захисних, харчових рефлексів, а також виливають на формування поведінки людини.
Гіпокамп — центр лімбічної системи, який бере участь у формуванні пам’яті, процесах запам’ятовування й навчання.
Лімбічна кора (від лат. limbus [лімбус] — кайма, облямівка, край) — частина навколо мозолистого тіла, до якої примикають скупчення підкіркових ядер.
Лімбічна система — лімбічна кора і скупчення підкіркових ядер (окремі ядра таламуса, гіпоталамус, гіпокамп тощо) — функціональне об’єднання структур мозку, що визначає підсвідому (інстинктивну) поведінку, зокрема здобування їжі, захист, орієнтування, розмноження, також відповідає за емоції й потреби, за виникнення відчуттів задоволення — незадоволення, регулює рівень уваги, сприйняття, відтворення емоційно значущої інформації, сприймання запаху, світла, формування пам’яті. Розміщена навколо верхньої частини стовбура головного мозку.
Значення лімбічної системи: забезпечують загальне пристосування організму до змін довкілля і визначають інстинктивну поведінку.
Функції лімбічної системи:
• бере участь в емоційній та інстинктивній поведінці;
•підтримує сталість внутрішнього середовища організму.
КОРА ПІВКУЛЬ, АБО МАНТІЯ.
Кора функціонує як єдине ціле, є матеріальною основою психічної діяльності людини (пам’ять, мова, мислення та регуляція поведінки людини пов’язані саме з корою).
У корі виділяють нову кору (більша частина), давню, стару та проміжну.
Кора має товщину від 1 до 4 мм.
Загальна площа кори становить приблизно 2,2 м2, з яких дві третини знаходяться у борознах та звивинах.
Кора становить приблизно 44% від об’єму півкуль.
Кількість нейронів кори може змінюватися в межах 109—1010, і кожен має від 7 до 10 тис. зв’язків із сусідніми клітинами, що визначає гнучкість, стійкість і надійність функцій кори
Кора великих півкуль, незважаючи на незначну товщину, має складну будову. У корі великих півкуль міститься близько 14 млрд нейронів, розташованих у 6 шарів.
• Кора людини добре розвинута.
• Вкриває ззовні півкулі. Кора півкуль відтворює форму черепа.
• Утворена сірою речовиною (тілами нейронів), проміжки між якими заповнені клітинами нейроглії та містять нервові волокна і кровоносні судини.
• Від кори всередину мозку відростки нейронів та нервові волокна до кори утворюють низхідні та висхідні нервові шляхи, що з’єднують кору з усіма відділами нервової системи.
• Має функціональні зони: чутливу, рухову, асоціативну.
• Формує звивини (складки) та борозни (заглиблення).
• Шість шарів кори утворені нейронами різних форм і функцій
Нейрони кори великого мозку.
Нейрони кори головного мозку розміщені в шість шарів, мають тісний зв’язок і функціонують як одне ціле.
Кожний шар кори складений з нейронів певною виду. Лише зовнішній (верхній) утворений короткими відростками нервових клітин. Головна частина інформації надходить у кору до зірчастих клітин 3 — го шару та пірамідальних клітин 4 — го шару.
Нейрони кори взаємодіють так, що передача інформації в горизонтальному напрямку неефективна, що пов’язано зі значною кількістю коротких аксонів.
Нейрональна колонка — це сукупність вертикально розташованих нейронів у корі головного мозку, що проходить через її шари. Саме колонка і є основною структурно — функціональною одиницею кори півкуль людини, що здійснює обробку інформації.
Малі колонки містять від 80 до 120 нейронів майже в усіх зонах мозку.
Загалом у корі людини нараховується близько 2 x 105 таких колонок.
Колонки поєднуються між собою горизонтальними зв’язками й утворюють нейронні ансамблі.
Простір між тілами й відростками нервових клітин кори заповнений нейроглією та капілярами.
Звивини – складки різних розмірів, у які зібрана кора півкуль.
Борозни — заглиблення, що знаходяться між звивинами, у них сховані понад 2/3 поверхні кори, що збільшує її загальну поверхню.
Кількість борозен та звивин у людей приблизно однакова, але рельєф, який вони утворюють, у кожної людини свій.
Три найбільші борозни півкуль: бічна (найглибша борозна відділяє скроневу частку від лобової та тім’яної), центральна (відокремлює лобову частку від тім’яної) і потилично-тім’яна (відділяє потиличну частку від тім’яної), які обмежують частки півкуль, причому кожна частка має ще чималу кількість менших борозен, між якими розташовані звивини.
Особливості зовнішньої будови півкуль великого мозку людини пов’язані із сильно вираженою складчастою поверхнею, що має індивідуальний характер, закладається ще до народження й розвивається до періоду статевої зрілості.
Формування звивин та борозен.
1) Складки півкуль починають формуватися ще в зародковому розвитку.
2) У новонароджених уже є первинні, вторинні й третинні борозни, але вони продовжують розвиватися й після народження, особливо до 1 — 2 років.
3) До 7 — 12 років борозни й звивини вже мають такий вигляд, як у дорослої людини.
Чотири основні частки великого мозку.
| Частка | Зона |
| Лобна, що розміщена у передній центральній звивині, спереду від центральної борозни. | Розміщується рухова зона (забезпечує рухи м’язів і суглобів тіла), руховий центр мови (забезпечує здатність людини писати речення й вимовляти слова), зона розпізнавання запахів, відповідає за розвиток мовлення, мислення, почуттів і вправних довільних рухів, увагу, емоції. Функція: планування, контроль поведінки людини та регуляція рухів. |
| тім’яна, що розміщена позаду від центральної борозни | Розміщена зона шкірно — м’язової чутливості — дотик, біль, температура, смак. Функція: розпізнавання смаків, відчуття дотику, температури, болю, положення у просторі. |
| скронева | Розміщена зона слуху (слуховий центр мови), зона смаку, гіпокамп (своєю формою нагадує морського коника та бере участь у формуванні пам’яті). Пов’язані з цією частиною мозку ядра сірої речовини відіграють важливу роль в координації рухів і регуляції положення тіла, а також в мотивації дій людини. Функція: аналіз слухової інформації, сприйняття слів, формування пам’яті, навчання, емоції. |
| потилична | Розміщена зона зору, тому нормальний зір у людини можливий, якщо потилична доля не ушкоджена. Основна функція: регуляція зорового сприйняття, зорова чутливість, розпізнавання образів, форми і кольору об’єктів |
Розрізняють основні поля, що відрізняються будовою та функціями: шкірно — м’язова, рухова, слухова, нюхова, смакова, зорова зони.
У заглибині бічної ямки мозку лежить невеличка частка — острівець. Основна функція: розпізнавання смаку. Ймовірно відповідає за перистальтику шлунка, слиновиділення, нудоту та інші фізіологічні реакції
Зони кори головного мозку за функціями.
| Назва зони | Характеристика | Функція |
| Чутливі (сенсорні) | Одержують імпульси від рецепторів й аналізують їх. Розміщуються проекції всіх нейронів — рецепторів будь-якого виду чутливості — для кожного з них є відповідний нейрон сенсорної зони кори. Під час збудження зон у людини виникають відповідні відчуття. Ураження кори зон спричиняє порушення роботи відповідних органів чуттів. | У шкірній зоні сприймаються й аналізуються сигнали від дотику до тіла, дії на нього тепла або холоду, больових впливів. У зоні суглобово — м’язової чутливості сприймаються зміни напруження м’язів. Подразнення ділянок слухової зони зумовлюють сприйняття звуків. Імпульси від зорових рецепторів аналізуються зоровою зоною, смакових — смаковою зоною, нюхових – нюховою. |
| Асоціативні зони | Поєднують діяльність рухових і сенсорних чутливих зон, забезпечують взаємодію усіх відчуттів, аналізують і зберігають інформацію, з ними пов’язані навчання, мовлення, мислення, свідомість | З діяльністю асоціативних зон найбільше пов’язані вищі психічні функції: пам’ять, мова, мислення, свідомість і регулювання поведінки. Створюються цілісні образи об’єктів навколишнього світу |
| Рухові, або моторні | Надсилають імпульси до робочих органів (м’язів) Поранення або інші ушкодження кори рухової зони призводять до паралічу м’язів тіла (втрата здатності рухатися). | Нервові імпульси зони зумовлюють скорочення певних груп м’язів, що забезпечує рух м’язів тіла |
АСОЦІАТИВНІ ЗОНИ.
Розміщення зон: охоплюють більшу частину кори та знаходяться поряд з чутливими зонами (у них аналізується, зберігається і перетворюється інформація, отримана від чутливих зон).
Завдання асоціативних зон: розшифрування інформації від органів чуттів, що дозволяє оцінювати взаємне положення об’єктів у просторі, визначати обриси предметів, не дивлячись на них, оцінювати положення частин власного тіла, порівнювати сприйняття, отримувані у даний момент з тими, що є у пам’яті.
Значення: дають змогу людині контролювати і планувати будь — який вид діяльності.
Зорові поля — чутливе (забезпечує зір) і асоціативне (розпізнавання предметів, які ми бачимо).
Слухові поля — чутливе (сприймає звуки), асоціативне (розпізнає їх).
Смакове поле знаходиться в районі бічної звивини.
Рухові поля для контролю м’язової активності (керують м’язами гортані, глотки, рота, а також дихальних м’язів, що контролюють силу повітряного потоку), причому рухові поля правої півкулі контролюють діяльність м’язів лівої половини тіла, а лівої півкулі — правої половини.
Нюхове поле — заховане в глибині центральної борозни біля основи півкуль.
Обличчя представлене в обох півкулях.
Особливо велика площа ділянки, яка керує рухами кисті руки, язиком, мімічними м’язами. Ділянка кори, де виникають імпульси, що керують м’язами гортані, глотки, рота, а також дихальних м’язів, що контролюють силу повітряного потоку, вона відповідальна за вміння розмовляти — це так зване поле Брока (назване на честь дослідника, що встановив його існування).
Єдиної мовної зони немає, а ділянки, що відповідають за мову, містяться в корі скроневої, лобової та тім’яної часток, ураження їх супроводжується розладом мови. Скоординована діяльність імпульсів дає змогу перетворювати думки у звук, при цьому мовні поля у правші локалізуються лише у лівій півкулі, а у шульги — лише у правій.
РУХОВІ ЗОНИ.
Усі рухи людини поділяють на:
• рефлекторні (виникають у відповідь на подразнення і відбуваються
за участі спинного мозку та стовбура головного мозку);
• довільні (здійснюються свідомо, цілеспрямовано; їх виконують за участі різних відділів центральної нервової системи та обов’язково кори великого мозку).
Рухова зона кори може збуджуватися:
• імпульсами, що надходять до неї від органів чутливими шляхами через спинний мозок, стовбур мозку, мозочок (постійно коригує тривалі рухи) і таламус;
• збудження в руховій зоні можуть виникати й під впливом свідомої свідомої думки чи наміру.
Розміри збудженої ділянки рухової зони залежать не від маси м’язів, а від складності й точності рухів.
Кіркові центри рухової зони (м’язів кінцівок, тулуба та шиї) розміщуються так: внизу містяться ділянки, що відповідають за рухи голови та тулуба, а у верхньому відділі — за нижні кінцівки.
Відповідь рухової зони:
1) Імпульси передаються руховим нейронам (мотонейронам) цієї зони, аксони яких пучками прямують донизу та сполучаються з руховими нейронами ядер черепно — мозкових або спинномозкових нервів.
2) Нерви надсилають сигнали до груп м’язів, скорочення яких спричиняють або координують складні й точні довільні рухи.
ЗНАЧЕННЯ КОРИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ:
• відповідає за сприйняття інформації (зорової, слухової, смакової та нюху), яка надходить у мозок від різних рецепторів, перетворення й аналіз сигналів, формування відповідної реакції організму на ці сигнали;
• керує складними рухами;
• осередок усіх вищих функцій організму (мова, мислення);
• носій людського інтелекту.
Надходження інформації про подразники — сигнали від підкоркових структур: ядер таламуса, ретикулярної формації, чутливих нюхових і зорових нейронів (І — ІІ пари черепно — мозкових нервів) тощо завдяки розвиненій мережі провідних шляхів.
Низхідними шляхами кора сполучена з усіма ефекторними центрами, що розташовані нижче (центри стовбура, мозочка, гіпот?
