Функціональні особливості зон кори півкуль
Кора великого мозку – це вищий і наймолодший відділ ЦНС. Кора складається з 14-17 млрд червоних клітин, їх відростків і нейроглії. Нейрони розташовані шістьма шарами.
Відростки нервових клітин, які зв’язують різні відділи однієї півкулі називають асоціативними, різних півкуль – комісуральними, які зв’язують кору з іншими відділами ЦНС – провідниковими.
Одним із основних методів вивчення функцій кори головного мозку є запис біострумів кори – електроенцефалограма (ЕЕГ)
На ЕЕГ виділяють 4 види різної частоти і величини хвилі:
— дельта – найповільніші
— тета – більш швидкі
— альфа – швидкі
— бета – найшвидші
Частота хвиль залежить від стану мозку:
— в стані спокою і при закритих очах – дельта
— при деякій активності – альфа і тета
— при високій активності – бета хвилі(при розв’язанні задач)
Функції кори великого мозку:
1. Здійснює взаємодію організму з навколишнім середовищем за рахунок безумовних і умовних рефлексів.
2. Вона є основою поведінки вищої нервової діяльності організму.
3. За її рахунок здійснюються вищі психічні функції – мислення, свідомість.
4. Регулює і об’єднує роботу всіх внутрішніх органів і регулює обмін речовин.
Таким чином, кора контролює процеси, які відбуваються в організмі, а також всю діяльність людини. Павлов казав, що кора – є розпорядником і розподільником всієї діяльності тваринного і людського організму.
Функціональні зони кори великих півкуль
Павлов встановив, що різні ділянки кори мають різне функціональне значення.
Одні керують рухами, другі чутливими функціями, треті – вегетативними функціями.
Ці ділянки отримали назву – функціональних зон кори. Чітких границь між ними немає. Клітини однієї зони переходять в другі зони, однак в центрі кожної зони розміщені найбільш централізовані клітини.
Функціональні зони кори:
— чутливі(сенсорні)
— рухливі(моторні)
— німі(асоціативні)
— лімбічна система
Чутливі зони розміщені в різних долях півкуль:
— зона зорового аналізатора – в потиличній долі
— зона слухового аналізатора – в скроневій долі
— зона шкіряної чутливості представлена задньою центральною звивиною(тактильна, больова, температурна). Враження цієї звивини на одній стороні призводить до порушення шкіряної чутливості на протилежній стороні тіла
— смакова зона розташована в лімбічній системі (гачок) кори великого мозку. При її враженні спотворюється або втрачається смак
— за функцію мови відповідають декілька зон:
І – в лобній долі лівої півкулі розташований моторний центр мови. При її враженні мова затруднена або неможлива.
ІІ – в скроневій області знаходиться сенсорний центр мови. Враження цієї зони призводить до розладів сприйняття мови. Хворі не розуміють значення слів, хоча самі здібні казати слова.
ІІІ – в потиличній долі кори великого мозку є зони, котрі забезпечують сприйняття письмової (зорової) мови. При враженні цих зон хворий не розуміє письмовий текст.
Моторна зона представлена передньою центральною звивиною. При її подразненні виникають скорочення скелетних м’язів на протилежній стороні. Верхні ділянки цієї зони зв’язані з рецепторами м’язів нижніх кінцівок, середні — м’язів тулуба, нижні – м’язів голови.
В залежності від ширини враження передньої центральної звивини наступають паралічі (повна відсутність рухів), або парези (послаблення рухів).
9. Лімбічна система, її роль в регуляції поведінкових реакцій.
Поняття про лімбічну систему
Лімбічна система – це комплекс утворень кінцевого, проміжного і середнього мозку, а саме, мигдалеподібне тіло, погранична пластинка, морський коник, склепіння…, які, як кільцем охоплюють мозолисте тіло.
Функції лімбічної системи
І – Лімбічна система – це коркова зона вегетативних функцій у гомеостазі
— серцево-судинної
— дихальної
— травної
— обміну речовин і енергії
ІІ – Відповідає за емоції та інстинкти(харчовий, захисний, статевий, батьківський)
ІІІ – Відповідає за довготривалу пам’ять
Фізіологічні властивості безумовних рефлексів. Класифікація безумовних рефлексів.
Безумовні рефлекси – це природжені, відносно постійні стереотипні реакції організму на дію зовнішнього і внутрішнього середовищ, що здійснюється за допомогою нижніх відділів ЦНС.
Властивості безумовних рефлексів:
1. Вони є вродженими
2. Спадково передаваємі
3. Більшість з них функціонує одразу після народження(клювання у птахів, смоктання у савців)
4. Є видовим, однакові рефлекси у кожної особи одного виду
5. Постійні і зберігаються на протязі всього життя
6. Формуються і реалізуються за жорсткою генетичною програмою
7. Кожен біологічний вид має певну чітко окреслену програму поведінки, яка забезпечує пристосування тварини даного виду до стабільних, характерних для даного виду умов життя
Класифікація безумовних рефлексів:
1. Рухові БР (локомоторні, статичні, статокінетичні)
2. Вегетативні, або вісцеральні БР (харчові, дихальні, статеві, судинні)
3. Орієнтовні БР – це рефлекси по типу «Що таке?»
4. Захисні
Інстинкти – це природжені програми поведінки, для здійснення яких майже не потрібне попереднє навчання.
За суттю інстинкти – є комплексом простих БР. Інстинкти діляться на:
1. Вітальні – питний, харчовий, оборонний
2. Рольові
3. Ієрархічні
Відмінності умовних рефлексів від безумовних. Умови утворення і збереження умовних рефлексів. Механізм замикання тимчасового зв’язку.
В процесі еволюції у тварин виробилась здібність утворювати рефлекси, які можуть здійснюватись тільки при визначних умовах, які Павловим були названі умовними рефлексами.
| 1. Якщо БР забезпечують пристосування до стабільних умов життя даного виду | 1. То УР забезпечують виживання в змінних умовах |
| 2. БР — вроджені | 2. УР — набуті |
| 3. БР – спадково передаваємі | 3. УР – не передаються спадково |
| 4. Більшість функціонують одразу після народження | |
| 5. Є видовими | 5. Є індивідуальними |
| 6. Постійні, зберігаються все життя 7. БР не потребують спеціальних умов | 6. Непостійні, можуть виникати і зникати |
| 7. УР – потребують спеціальних умов, а саме: — поєднання в часі зовнішнього подразника, сприйнятого корою(дзвоника) з здійсненням БР(їжі) | |
| 8. Здійснюються за рахунок нижчих відділів ЦНС | 8. Здійснюються за рахунок кори великого мозку |
Умови утворення і збереження УР:
1. Поєднання в часі двох подразників – індиферентного (дзвоника), якщо в подальшому стане умовним сигналом і безумовного подразника (їжі)
2. Індиферентний сигнал (дзвоник), повинен діяти раніше безумовного подразника (їжі)
3. Відсутність відволікаючих сторонніх подразників
4. Бадьорий стан кори (стан хвороби затримує утворення УР)
5. Безумовний подразник повинен бути сильніше умовного
6. Для збереження УР, їх час від часу требапідкріплювати безумовними рефлексами
Механізм замикання тимчасового зв’язку, (або механізм утворення умовних рефлексів):
1. Зв’язано з формуванням нових зв’язків в ЦНС
2. Умовний сигнал (дзвоник або світло) викликає виникнення збудження в мозковому відділі відповідного аналізатора (скроневій або потиличній долі)
3. Безумовний подразник (їжа) збуджує – рефлекторний центр (травлення) і одночасно корковий центр (травлення)
4. Таким чином, при виробці умовного рефлексу в корі великих півкуль виникає два вогнища збудження – один в мозковому центрі аналізатора (скронева або потилична зона) – другий в кірковому представництві центру БР (травлення – лімбічній системі)
5. Між ними поступово встановлюється тимчасовий зв’язок по принципу домінанти
6. Від безумовного подразника в корі виникає більш сильне вогнище збудження (домінанти), яке притягує нервові імпульси з інших вогнищ збудження.
Цей зв’язок, або проторення шляху, встановив Павлов і назвав замканням.
Таким чином, між кірковим центром зору або слуху і кірковим центром травлення встановлюється тимчасовий зв’язок. Крім того, в формуванні рефлекторної дуги приймають участь і нейрони ретикулярної формації, підкіркових ядер, лімбічної системи.
Гальмування умовних рефлексів. Види гальмування. Фізіологічне значення.
УР не тільки виробляються, але й зникають при визначних умовах.
Діяльність кори мозку (вищого центру всіх функцій) відбувається при взаємодії збудження і гальмування.
Збудження – веде до виробки УР.
Гальмування – до пригнічення УР.
Розрізняють два види гальмування УР:
Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:
Источник
Інші завдання дивись тут…
ВЕЛИКИЙ (КІНЦЕВИЙ) МОЗОК – вищий відділ центральної нервової системи.
Загальна довжина всіх кровоносних судин півкуль становить близько 560 км.
У довжину півкулі сягають 17 см, у ширину — 14 см, у товщину 1,3 — 4,5 мм.
На великий мозок припадає 85 % маси мозку.
У більшості людей (80 — 90 % становлять правші) домінантною є ліва півкуля.
Ліва півкуля більш активно задіяна в обробці математичної і мовної інформації (центри мови, письма, лічби, читання, пам’яті).
Права більш важлива для креативності, артистичних здібностей, сприйняття мистецтва (центри музичної та абстрактної пам’яті, запам’ятовування геометричних і художніх образів).
Великий мозок складається з двох півкуль, з’єднаних мозолистим тілом.
Півкулі великого мозку — це утвори кінцевого мозку, що мають виражену складчасту поверхню й забезпечують обробку інформації та формування складних форм поведінки людини
Розрізняють праву та ліву півкулі, вони відповідають за мову, мислення, рухи кінцівок. У середині кожної півкулі розташований шлуночок мозку.
Розподіл функцій між півкулями:
• ліва півкуля відповідає за такі важливі функції: мовлення, читання, письмо, лічбу, аналіз, інтелект;
• права півкуля відповідає за образне сприйняття, уяву, почуття, синтез та інтуїцію.
Мозолисте тіло складається з нервових волокон.
Значення мозолистого тіла: через нього здійснюється зв’язок між обома півкулями.
Функції великого мозку:
• керує діяльністю інших відділів головного мозку;
• керує спинним мозком;
• забезпечує психічну діяльність (пам’ять, мислення, мова, поведінка)
СТРУКТУРА ПІВКУЛЬ.
ПІДКІРКА — ЕВОЛЮЦІЙНА СТАРА ЧАСТИНА ПІВКУЛЬ.
• Основна маса кінцевого мозку.
• Утворена білою речовиною — відростками нейронів, які разом з нервовими волокнами, спрямованими до кори, утворюють низхідні та висхідні провідні шляхи основи півкуль, що з’єднують кору з усіма відділами нервової системи.
• В білій речовині основи півкуль містяться скупчення нервових клітин — підкіркові (базальні) ядра сірої речовини, які передають імпульси від кори до проміжного мозку. Містить також скупчення сірої речовини — гіпокамп, нюхову цибулину.
Базальні ядра — це скупчення сірої речовини, які беруть участь у регуляції складних рухових актів (допоміжних рухів під час ходіння, мімічні рухи тощо), кровообігу, регуляції тонусу скелетних м’язів та здійснення орієнтувальних, захисних, харчових рефлексів, а також виливають на формування поведінки людини.
Гіпокамп — центр лімбічної системи, який бере участь у формуванні пам’яті, процесах запам’ятовування й навчання.
Лімбічна кора (від лат. limbus [лімбус] — кайма, облямівка, край) — частина навколо мозолистого тіла, до якої примикають скупчення підкіркових ядер.
Лімбічна система — лімбічна кора і скупчення підкіркових ядер (окремі ядра таламуса, гіпоталамус, гіпокамп тощо) — функціональне об’єднання структур мозку, що визначає підсвідому (інстинктивну) поведінку, зокрема здобування їжі, захист, орієнтування, розмноження, також відповідає за емоції й потреби, за виникнення відчуттів задоволення — незадоволення, регулює рівень уваги, сприйняття, відтворення емоційно значущої інформації, сприймання запаху, світла, формування пам’яті. Розміщена навколо верхньої частини стовбура головного мозку.
Значення лімбічної системи: забезпечують загальне пристосування організму до змін довкілля і визначають інстинктивну поведінку.
Функції лімбічної системи:
• бере участь в емоційній та інстинктивній поведінці;
•підтримує сталість внутрішнього середовища організму.
КОРА ПІВКУЛЬ, АБО МАНТІЯ.
Кора функціонує як єдине ціле, є матеріальною основою психічної діяльності людини (пам’ять, мова, мислення та регуляція поведінки людини пов’язані саме з корою).
У корі виділяють нову кору (більша частина), давню, стару та проміжну.
Кора має товщину від 1 до 4 мм.
Загальна площа кори становить приблизно 2,2 м2, з яких дві третини знаходяться у борознах та звивинах.
Кора становить приблизно 44% від об’єму півкуль.
Кількість нейронів кори може змінюватися в межах 109—1010, і кожен має від 7 до 10 тис. зв’язків із сусідніми клітинами, що визначає гнучкість, стійкість і надійність функцій кори
Кора великих півкуль, незважаючи на незначну товщину, має складну будову. У корі великих півкуль міститься близько 14 млрд нейронів, розташованих у 6 шарів.
• Кора людини добре розвинута.
• Вкриває ззовні півкулі. Кора півкуль відтворює форму черепа.
• Утворена сірою речовиною (тілами нейронів), проміжки між якими заповнені клітинами нейроглії та містять нервові волокна і кровоносні судини.
• Від кори всередину мозку відростки нейронів та нервові волокна до кори утворюють низхідні та висхідні нервові шляхи, що з’єднують кору з усіма відділами нервової системи.
• Має функціональні зони: чутливу, рухову, асоціативну.
• Формує звивини (складки) та борозни (заглиблення).
• Шість шарів кори утворені нейронами різних форм і функцій
Нейрони кори великого мозку.
Нейрони кори головного мозку розміщені в шість шарів, мають тісний зв’язок і функціонують як одне ціле.
Кожний шар кори складений з нейронів певною виду. Лише зовнішній (верхній) утворений короткими відростками нервових клітин. Головна частина інформації надходить у кору до зірчастих клітин 3 — го шару та пірамідальних клітин 4 — го шару.
Нейрони кори взаємодіють так, що передача інформації в горизонтальному напрямку неефективна, що пов’язано зі значною кількістю коротких аксонів.
Нейрональна колонка — це сукупність вертикально розташованих нейронів у корі головного мозку, що проходить через її шари. Саме колонка і є основною структурно — функціональною одиницею кори півкуль людини, що здійснює обробку інформації.
Малі колонки містять від 80 до 120 нейронів майже в усіх зонах мозку.
Загалом у корі людини нараховується близько 2 x 105 таких колонок.
Колонки поєднуються між собою горизонтальними зв’язками й утворюють нейронні ансамблі.
Простір між тілами й відростками нервових клітин кори заповнений нейроглією та капілярами.
Звивини – складки різних розмірів, у які зібрана кора півкуль.
Борозни — заглиблення, що знаходяться між звивинами, у них сховані понад 2/3 поверхні кори, що збільшує її загальну поверхню.
Кількість борозен та звивин у людей приблизно однакова, але рельєф, який вони утворюють, у кожної людини свій.
Три найбільші борозни півкуль: бічна (найглибша борозна відділяє скроневу частку від лобової та тім’яної), центральна (відокремлює лобову частку від тім’яної) і потилично-тім’яна (відділяє потиличну частку від тім’яної), які обмежують частки півкуль, причому кожна частка має ще чималу кількість менших борозен, між якими розташовані звивини.
Особливості зовнішньої будови півкуль великого мозку людини пов’язані із сильно вираженою складчастою поверхнею, що має індивідуальний характер, закладається ще до народження й розвивається до періоду статевої зрілості.
Формування звивин та борозен.
1) Складки півкуль починають формуватися ще в зародковому розвитку.
2) У новонароджених уже є первинні, вторинні й третинні борозни, але вони продовжують розвиватися й після народження, особливо до 1 — 2 років.
3) До 7 — 12 років борозни й звивини вже мають такий вигляд, як у дорослої людини.
Чотири основні частки великого мозку.
| Частка | Зона |
| Лобна, що розміщена у передній центральній звивині, спереду від центральної борозни. | Розміщується рухова зона (забезпечує рухи м’язів і суглобів тіла), руховий центр мови (забезпечує здатність людини писати речення й вимовляти слова), зона розпізнавання запахів, відповідає за розвиток мовлення, мислення, почуттів і вправних довільних рухів, увагу, емоції. Функція: планування, контроль поведінки людини та регуляція рухів. |
| тім’яна, що розміщена позаду від центральної борозни | Розміщена зона шкірно — м’язової чутливості — дотик, біль, температура, смак. Функція: розпізнавання смаків, відчуття дотику, температури, болю, положення у просторі. |
| скронева | Розміщена зона слуху (слуховий центр мови), зона смаку, гіпокамп (своєю формою нагадує морського коника та бере участь у формуванні пам’яті). Пов’язані з цією частиною мозку ядра сірої речовини відіграють важливу роль в координації рухів і регуляції положення тіла, а також в мотивації дій людини. Функція: аналіз слухової інформації, сприйняття слів, формування пам’яті, навчання, емоції. |
| потилична | Розміщена зона зору, тому нормальний зір у людини можливий, якщо потилична доля не ушкоджена. Основна функція: регуляція зорового сприйняття, зорова чутливість, розпізнавання образів, форми і кольору об’єктів |
Розрізняють основні поля, що відрізняються будовою та функціями: шкірно — м’язова, рухова, слухова, нюхова, смакова, зорова зони.
У заглибині бічної ямки мозку лежить невеличка частка — острівець. Основна функція: розпізнавання смаку. Ймовірно відповідає за перистальтику шлунка, слиновиділення, нудоту та інші фізіологічні реакції
Зони кори головного мозку за функціями.
| Назва зони | Характеристика | Функція |
| Чутливі (сенсорні) | Одержують імпульси від рецепторів й аналізують їх. Розміщуються проекції всіх нейронів — рецепторів будь-якого виду чутливості — для кожного з них є відповідний нейрон сенсорної зони кори. Під час збудження зон у людини виникають відповідні відчуття. Ураження кори зон спричиняє порушення роботи відповідних органів чуттів. | У шкірній зоні сприймаються й аналізуються сигнали від дотику до тіла, дії на нього тепла або холоду, больових впливів. У зоні суглобово — м’язової чутливості сприймаються зміни напруження м’язів. Подразнення ділянок слухової зони зумовлюють сприйняття звуків. Імпульси від зорових рецепторів аналізуються зоровою зоною, смакових — смаковою зоною, нюхових – нюховою. |
| Асоціативні зони | Поєднують діяльність рухових і сенсорних чутливих зон, забезпечують взаємодію усіх відчуттів, аналізують і зберігають інформацію, з ними пов’язані навчання, мовлення, мислення, свідомість | З діяльністю асоціативних зон найбільше пов’язані вищі психічні функції: пам’ять, мова, мислення, свідомість і регулювання поведінки. Створюються цілісні образи об’єктів навколишнього світу |
| Рухові, або моторні | Надсилають імпульси до робочих органів (м’язів) Поранення або інші ушкодження кори рухової зони призводять до паралічу м’язів тіла (втрата здатності рухатися). | Нервові імпульси зони зумовлюють скорочення певних груп м’язів, що забезпечує рух м’язів тіла |
АСОЦІАТИВНІ ЗОНИ.
Розміщення зон: охоплюють більшу частину кори та знаходяться поряд з чутливими зонами (у них аналізується, зберігається і перетворюється інформація, отримана від чутливих зон).
Завдання асоціативних зон: розшифрування інформації від органів чуттів, що дозволяє оцінювати взаємне положення об’єктів у просторі, визначати обриси предметів, не дивлячись на них, оцінювати положення частин власного тіла, порівнювати сприйняття, отримувані у даний момент з тими, що є у пам’яті.
Значення: дають змогу людині контролювати і планувати будь — який вид діяльності.
Зорові поля — чутливе (забезпечує зір) і асоціативне (розпізнавання предметів, які ми бачимо).
Слухові поля — чутливе (сприймає звуки), асоціативне (розпізнає їх).
Смакове поле знаходиться в районі бічної звивини.
Рухові поля для контролю м’язової активності (керують м’язами гортані, глотки, рота, а також дихальних м’язів, що контролюють силу повітряного потоку), причому рухові поля правої півкулі контролюють діяльність м’язів лівої половини тіла, а лівої півкулі — правої половини.
Нюхове поле — заховане в глибині центральної борозни біля основи півкуль.
Обличчя представлене в обох півкулях.
Особливо велика площа ділянки, яка керує рухами кисті руки, язиком, мімічними м’язами. Ділянка кори, де виникають імпульси, що керують м’язами гортані, глотки, рота, а також дихальних м’язів, що контролюють силу повітряного потоку, вона відповідальна за вміння розмовляти — це так зване поле Брока (назване на честь дослідника, що встановив його існування).
Єдиної мовної зони немає, а ділянки, що відповідають за мову, містяться в корі скроневої, лобової та тім’яної часток, ураження їх супроводжується розладом мови. Скоординована діяльність імпульсів дає змогу перетворювати думки у звук, при цьому мовні поля у правші локалізуються лише у лівій півкулі, а у шульги — лише у правій.
РУХОВІ ЗОНИ.
Усі рухи людини поділяють на:
• рефлекторні (виникають у відповідь на подразнення і відбуваються
за участі спинного мозку та стовбура головного мозку);
• довільні (здійснюються свідомо, цілеспрямовано; їх виконують за участі різних відділів центральної нервової системи та обов’язково кори великого мозку).
Рухова зона кори може збуджуватися:
• імпульсами, що надходять до неї від органів чутливими шляхами через спинний мозок, стовбур мозку, мозочок (постійно коригує тривалі рухи) і таламус;
• збудження в руховій зоні можуть виникати й під впливом свідомої свідомої думки чи наміру.
Розміри збудженої ділянки рухової зони залежать не від маси м’язів, а від складності й точності рухів.
Кіркові центри рухової зони (м’язів кінцівок, тулуба та шиї) розміщуються так: внизу містяться ділянки, що відповідають за рухи голови та тулуба, а у верхньому відділі — за нижні кінцівки.
Відповідь рухової зони:
1) Імпульси передаються руховим нейронам (мотонейронам) цієї зони, аксони яких пучками прямують донизу та сполучаються з руховими нейронами ядер черепно — мозкових або спинномозкових нервів.
2) Нерви надсилають сигнали до груп м’язів, скорочення яких спричиняють або координують складні й точні довільні рухи.
ЗНАЧЕННЯ КОРИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ:
• відповідає за сприйняття інформації (зорової, слухової, смакової та нюху), яка надходить у мозок від різних рецепторів, перетворення й аналіз сигналів, формування відповідної реакції організму на ці сигнали;
• керує складними рухами;
• осередок усіх вищих функцій організму (мова, мислення);
• носій людського інтелекту.
Надходження інформації про подразники — сигнали від підкоркових структур: ядер таламуса, ретикулярної формації, чутливих нюхових і зорових нейронів (І — ІІ пари черепно — мозкових нервів) тощо завдяки розвиненій мережі провідних шляхів.
Низхідними шляхами кора сполучена з усіма ефекторними центрами, що розташовані нижче (центри стовбура, мозочка, гіпоталамуса проміжного мозку і спинного мозку).
Асиметричність функціонування кори великих півкуль.
У кожну півкулю нервові імпульси надходять із протилежної сторони тіла та простору.
У кожної людини одна з півкуль є головуючою (домінантною): у правшів — ліва півкуля, у лівшів — права.
Наприклад, при дотику до лівої руки, спочатку спричиняється збудження у відповідній зоні правої півкулі кори, та завдяки зв’язкам між півкулями за мить таке саме збудження виникає й у зоні лівої півкулі.
Ці явища властиві й системі управління рухами: встановлено, що м’яз, який розміщується в правій частині тіла, скоротиться, якщо штучно подразнювати відповідну ділянку в лобовій частці кори зліва, завдяки перехрещуванню нервових шляхів на рівні стовбура головного мозку.
Інші завдання дивись тут…
Источник
