Хвороби кори головного мозку

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Лобова частка (лат. lobus frontalis) розташована в передній частині мозку — одна з чотирьох великих часток кори головного мозку. Знаходиться в передній частині кожної півкулі головного мозку спереду і трохи вище тім’яної частки (лат. lobus parietalis) і попереду скроневої частки (лат. lobus temporalis). Лобова частка відокремлена від тім’яної частки центральною борозною (лат. sulcus centralis), а від скроневої частки глибокою складкою, яка називається латеральною (лат. sulcus lateralis) або Сільвієвою борозною. Прецентральна звивина (лат. gyrus praecentralis), формує задню межу лобової частки та є осередком первинної моторної кори, яка контролює довільні рухи окремих частин тіла.

Лобова частка містить більшу частину дофамін-чутливих нейронів кори головного мозку. Такі нейрони пов’язані з винагородою, увагою, короткочасною пам’яттю, плануванням та мотивацією. Допамін, як правило, бере участь в обмеженні й виборці сенсорної інформації, що надходить з таламуса. Звіт Національного інституту розумового здоров’я США, вказав на генетично зумовлений варіант аномального зменшення дофамінової активності в префронтальній корі, який пов’язаний з більш низькою продуктивністю і неефективним функціонуванням цієї ділянки мозку в ході виконання завдань із застосування робочої пам’яті й до незначного збільшення ризику шизофренії.[1]

Структура[ред. | ред. код]

Анімація. Лобової частки (червоним) лівої півкулі головного мозку.

На латеральній поверхні людського мозку центральна борозна відокремлює лобову частку від тім’яної. Бічна борозна відділяє лобову частку від скроневої.

Денце лобової частки може бути розділене на латеральну, полярну, орбітальну (вище орбіти; також існує базальна або вентральна) і медіальна частини. Кожна з цих частин складається з певних звивин:

Бічні частини: верхня лобова звивина (лат. gyrus frontalis superior), середня лобова звивина (лат. gyrus frontalis medius), нижня лобова звивина (лат. gyrus frontalis inferior).
Полярна частина: поперечна фронтополярна (лат. gyrus frontopolaris) та фронтомаргінальна (лат. gyrus frontomarginalis) звивини.
Орбітальна (очноямкова) частина: латеральна очноямкова звивина (лат. gyrus orbitalis lateralis), передня очноямкова звивина (лат. gyrus orbitalis anterior), задня очноямкова звивина (лат. gyrus orbitalis posterior), медіальна очноямкова звивина (лат. gyrus orbitalis medialisalis), пряма звивина (лат. gyrus rectus).
Медіальна частина: медіальна частина верхньої лобової звивини (лат. gyrus frontalis superior), поясна звивина (лат. gyrus cinguli).

Звивини відокремлені борознами.

У людини лобова частка мозку досягає повної зрілості в кінці 20-х років,[2] маркери когнітивної зрілості пов’язані з дорослим життям. Незначна атрофія, однак, є нормальною в процесі старіння лобової частки в мозку людини. Fjell в 2009 році, вивчав атрофію головного мозку у людей у віці 60-91 років. 142 здорових учасників сканували за допомогою МРТ. Їхні результати порівняли з 122 учасників з хворобою Альцгеймера. Повторні обстеження наступного року показали об’ємне зниження у пацієнтів з хворобою Альцгеймера і значно менше зниження (в середньому 0.5 %) у контрольної групи здорових осіб.[3] Ці дані підтверджують дослідження Коффі (Coffey), який у 1992 році показав, що лобова частка зменшується в об’ємі приблизно 0,5 % -1 % за рік.[4]

Функція[ред. | ред. код]

Лобова частка відіграє велику роль у керуванні довільними рухами. В ній міститься первинна моторна кора, яка регулює, наприклад, ходу.

Серед функцій лобової частки, зокрема, здатність до прогнозування майбутніх наслідків поточних дій, вибір між хорошими і поганими діями, або хорошими й кращими (що також можна назвати сумлінням), заміщення та придушення соціально неприйнятних відповідей, та визначення подібності та відмінності між речами чи подіями.

Лобова частка відіграє важливу роль в інтеграції спогадів, які більше не є задачами, але ще зберігаються в мозку. Це часто спогади, пов’язані з емоціями, що приходять від лімбічної системи. Лобова частка мозку змінює ці емоції, як правило, відповідно до соціально прийнятних норм.

До психологічних тестів, які досліджують функції лобової частки, включають постукування пальцями (лобова частка контролює довільні рухи), Вісконсінський тест сортування карток, мовні і арифметичні тести.[5]

Клінічне значення[ред. | ред. код]

Пошкодження[ред. | ред. код]

Стусс (Stuss) і співавтори здійснили огляд багатьох досліджень видів, причин і наслідків пошкоджень лобової частки. Транзиторні ішемічні атаки (ТІА), також відомі як мікроінсульти, а також «великі» інсульти — основні причини пошкодження лобової частки у людей похилого віку (65 років і старше). Інсульти та міні-інсульти можуть виникати через порушення мозкового кровообігу або внаслідок розриву артеріальної аневризми. Інші причини пошкодження — це черепно-мозкова травма, хвороба Альцгеймера та Паркінсона (які призводять до деменції), та лобова епілепсія (яка може виникнути в будь-якому віці).[6]

Симптоми[ред. | ред. код]

Загальні наслідки пошкодження лобової частки різноманітні. Пацієнти, що зазнали травми, можуть теоретично знати, як слід реагувати на конкретну ситуацію, але все одно виявляти неприпустимі реакції на ці ситуації в «реальному житті». Аналогічно й щодо, емоцій, які відчуваються, але не можуть бути вираженими обличчям або голосом. Так, наприклад, щаслива особа не посміхається, а її голос позбавлений емоцій. Хоча, людина може також виявляти надмірні, необґрунтовані прояви емоцій. Депресія досить поширена у пацієнтів з інсультом. Також часто разом з депресією помітні втрата або зниження мотивації. Особа може не хотіти виконувати звичайної повсякденної роботи. Знайомі й родичі тих, хто пережив пошкодження, можуть помітити не властиву для даної особи поведінку.[7] Ця зміна особистості характерна для ураження лобової частки.
Лобова частка відповідає за виконавчі функції, такі як планування майбутнього, судження, навички прийняття рішень, концентрації уваги і гальмування. Ці функції можуть різко знижуватися в осіб з пошкодженнями лобової частки.

Наслідки, які зустрічаються рідше, також дуже різноманітні. При конфабуляції, (лат. confabulari — базікати, розповідати) людина губиться в помилкових спогадах, в яких факти, що відбувалися в минулому, як реальні, так і видозмінені, переносяться в інший (часто, в найближчий) час і можуть поєднуватися з абсолютно вигаданими подіями. Людина при цьому зберігає віру в те, що це правда; він або вона вже не може пригадати точну інформацію. У невеликій кількості пацієнтів відзначається нехарактерна бадьорість. Такий ефект проявляється переважно у хворих з ураженням правої лобової частки[8]

Інший нечастий наслідок пошкодження лобової частки — редуплікативні (або «подвоювальні») парамнезії, при яких пацієнти вважають, що місце, в якому вони в даний час проживають — копія іншого, яке знаходиться десь далеко. Аналогічним чином, пацієнти з синдромом Капграса після пошкодження лобової частки вважають, що ідентична «копія» замінила близького друга, родича або іншої особи й видає себе за цю людину. Цей останній ефект проявляється в основному в шизофренічних пацієнтів, які також мають неврологічні розлади в лобовій частці.[9]

Історія[ред. | ред. код]

Психохірургія[ред. | ред. код]

На початку 20-го століття, лікування психічних захворювань, вперше розроблена португальським неврологом Антоніо Еґаш Монішем, який перерізав провідні шляхи, що з’єднують лобові частки з лімбічної системою. Фронтальна лоботомія ефективно зменшує печаль, але, водночас, притупляє емоції, волю й інші аспекти особистості. Внаслідок безладного використання цієї психохірургічної процедури, виражених побічних ефектів і смертності від 7,4 до 17 відсотків,[10] дана операція отримала погану репутацію. Фронтальна лоботомія більше не використовується як психіатричне лікування.

Більш точні психохірургічні процедури використовуються до цих пір, хоча й рідко. Зокрема, передня капсулотомія (двостороння резекція переднього коліна внутрішньої капсули) або двостороння сінгулотомія (перетинання передньої поясної звивини, лат. gyrus cinguli) іноді використовується для лікування випадків обсесивних розладів або значної депресії.

Додаткові зображення[ред. | ред. код]

Частки мозку
Головний мозок, вигляд знизу.
Людський мозок і чотири основних частки мозку.
Лобова частка
Лобова частка
Мозок. Глибокий розтин
Шлуночки мозку та базальні ганглії. Вигляд згори. Горизонтальна ділянка. Глибокий розтин

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

↑ Gene Slows Frontal Lobes, Boosts Schizophrenia Risk. National Institute of Mental Health. May 29, 2001. Архів оригіналу за 2015-04-04. Процитовано 2013-06-20.
↑ Giedd JN, Blumenthal J, Jeffries NO (October 1999). Brain development during childhood and adolescence: a longitudinal MRI study. Nature Neuroscience 2 (10): 861–3. PMID 10491603. doi:10.1038/13158.
↑ Fjell AM, Walhovd KB, Fennema-Notestine C (December 2009). One-year brain atrophy evident in healthy aging. The Journal of Neuroscience 29 (48): 15223–31. PMC 2827793. PMID 19955375. doi:10.1523/JNEUROSCI.3252-09.2009.
↑ Coffey CE, Wilkinson WE, Parashos IA (March 1992). Quantitative cerebral anatomy of the aging human brain: a cross-sectional study using magnetic resonance imaging. Neurology 42 (3 Pt 1): 527–36. PMID 1549213. doi:10.1212/wnl.42.3.527.
↑ A unified account of cognitive impairments following frontal lobe damage: the role of working memory in complex, organized behavior. Journal of Experimental Psychology. General 122 (4): 411–28. December 1993. PMID 8263463. doi:10.1037/0096-3445.122.4.411.
↑ ‘No longer Gage’: frontal lobe dysfunction and emotional changes. Journal of Consulting and Clinical Psychology 60 (3): 349–59. June 1992. PMID 1619089. doi:10.1037/0022-006X.60.3.349.
↑ ‘Theory of mind’ impairments and their relationship to executive functioning following frontal lobe excisions. Brain 124 (Pt 3): 600–16. March 2001. PMID 11222459. doi:10.1093/brain/124.3.600.
↑ Mood disorders in stroke patients. Importance of location of lesion. Brain 107 (1): 81–93. March 1984. PMID 6697163. doi:10.1093/brain/107.1.81.
↑ Durani, Shiban K.; Ford, Rodney; Sajjad, S. H. (September 1991). Capgras syndrome associated with a frontal lobe tumour. Irish Journal of Psychological Medicine 8 (2): 135–6. doi:10.1017/S0790966700015093.
↑ Lobotomy at a state mental hospital in Sweden. A survey of patients operated on during the period 1947-1958. Nordic Journal of Psychiatry 61 (5): 355–62. 2007. PMID 17990197. doi:10.1080/08039480701643498.

Источник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Кінцевий мозок з глибинними структурами

Кінце́вий мо́зок (лат. telencephalon), чи великий мозок — є найрозвиненішою і з філогенетичного погляду новою частиною головного мозку, що безпосередньо пов’язана з найскладнішими проявами психічної та інтелектуальної діяльності людини. Кінцевий мозок розвивається з переднього мозкового міхура, складається з сильно розвинених парних частин — правої та лівої півкулі і з’єднує їх серединні частини[1][2].

Півкулі розділені поздовжньою щілиною, в глибині якої лежить пластинка білої речовини, що складається з волокон, що з’єднують дві півкулі, — мозолисте тіло. Під мозолистим тілом розташований звід, що являє собою два вигнутих волокнистих тяжа, які в середній частині з’єднані між собою, а спереду і ззаду розходяться, утворюючи стовпи та ніжки зводу. Спереду від стовпів зводу розташована передня спайка. Між передньою частиною мозолистого тіла і зведенням натягнута тонка вертикальна пластинка мозкової тканини — прозора перетинка.

Півкулі великого мозку покриті зверху корою мозку — шаром сірої речовини, утвореного нейронами з понад 50 різновидів. Під корою у великих півкулях розташована біла речовина, що складається мієлінізованих волокон, більша частина яких з’єднує кору великих півкуль з іншими відділами та центрами головного мозку. В глибині білої речовини розташовані скупчення сірої речовини — базальні ганглії. Шар білої речовини, що зветься внутрішньою капсулою, відмежовує півкулі від таламуса проміжного мозку[3][1].

Долі великих півкуль головного мозку

Структура кінцевого мозку[ред. | ред. код]

У кожну півкулю нервові імпульси (сигнали) надходять з протилежної сторони тіла та простору. Права півкуля керує органами лівої частини тіла та отримує інформацію зліва. Ліва, навпаки, регулює роботу органів правої частини тулуба і сприймає інформацію справа. Цю інформацію вони отримують через органи чуттів.
Поверхня півкуль, ніби плащем, вкрита корою, що охоплює приблизно 44 % обсягу кожної півкулі. Кора утворена сірою речовиною. Вона складається з нейронів, розташованих у вигляді шести основних шарів.

У дорослої людини налічують приблизно 12-14 млрд нейронів. З віком збільшується не кількість клітин, а лише їхня поверхня і кількість відростків, переважно дендритів. Нейрони кори зв’язані між собою численними зв’язками. Кожен нейрон має до 10 тис. зв’язків з іншими нейронами. Саме наявність величезної кількості зв’язків між нейронами визначає унікальні властивості кори головного мозку людини[4].

Головний мозок — латеральна поверхня

Права та ліва півкулі мозку відокремлені одне від одного поздовжньою щілиною.[5] У кожній півкулі розрізняють три поверхні — латеральну (бокову), медіальну (внутрішню) і нижню, а також три краї — верхній, медіальній (внутрішній) і нижній, та три полюси — лобний, потиличний і скроневий. Плащова частина мозку ділиться з допомогою щілин і борозн на частки, часточки та звивини.[5] Щілини чи первинні борозни глибокі та належать до постійних утворень мозку. З’являються вони на 5-му місяці внутрішньоутробного розвитку і розділяють півкулі на долі.[6] Рельєф півкуль визначається в основному вторинними і третинними борознами. Їх формування відбувається на 7-8 році життя. Третинні борозни найчастіше мають індивідуальний малюнок та в основному рельєф великих борозен має однаковий вигляд.

Кора головного мозку. Звивини та бороздки в розрізі.

Великі борозни й щілини розділяють кожну півкулю на 6 часток: лобову, тім’яну, потиличну, скроневу, острівцеву і лімбічну. На латеральній поверхні півкулі розрізняють центральну (роландову) борозну і бокову (сільвієву) борозну. Спереду від центральної борозни розташована лобова частка, з-заду — тім’яна. Знизу лобова частка відокремлена боковою борозною від скроневої частки. Тім’яно-потиличною борозною потилична частка відокремлена від тім’яної. В глибині бокової борозни розташована острівцева частка (чи острівець). Ця частка прикрита частинами тім’яної, скроневої та лобової часток. На медіальній поверхні півкулі поруч із мозолистим тілом розташована його лімбічна частка, що відокремлена від інших часток поясною борозною.[1][7].

Лобова частка[ред. | ред. код]

(Див. Лобова частка (мозок))

На латеральній поверхні лобової частки в її задньому відділі вздовж центральної борозни проходить передцентральна борозна. Між центральною і передцентральною борознами розташована передцентральна звивина.

Від центральної борозни до лобового полюса відходять верхня і нижня лобові борозни. Таким чином лобова частка має ще верхню, середню і нижню лобові звивини. Від бокової борозни відходять передня горизонтальна борозна і її висхідна гілка, що ділять нижню лобну звивину на три частини: оперкулярну — розташовану між нижнім відділом передцентральної борозни та боковою борозною, триангулярна — між обома гілками бокової борозни, орбітальна — перед передньою горизонтальною борозною.

На медіальній поверхні лобової частки розташована медіальна лобова звивина. До лобової долі належать також передня частина парацентральної часточки, що є продовженням передцентральної звивини на медіальній поверхні півкулі. Нижню поверхню лобової долі інколи називають орбітальною. Паралельно її медіальному краю проходить нюхова борозна, в якій лежить нюхова цибулина, нюховий тракт і нюховий трикутник, що продовжується в передню дірчасту речовину мозку. Латерально від нюхової борозни проходять непостійні очноямкові (орбітальні) борозни, що обмежують медіальну, передню, задню і латеральну орбітальну звивини.

Функціональна характеристика лобної долі[ред. | ред. код]

В ділянці передцентральної звивини лобової частки розташоване кіркове ядро рухового аналізатора. Цю ділянку ще називають сенсомоторною корою. Сюди приходить частина аферентних волокон від таламуса, що несуть проприоцептивну інформацію від м’язів і суглобів тіла. Тут також починаються спадні шляхи до стовбура мозку і спинного мозку, що забезпечують можливість свідомої регуляції рухів (пірамідні шляхи). Ураження цієї ділянки кори призводить до паралічу протилежної половини тіла.

У задній третині середньої лобової звивини лежить центр письма. Ця зона кори дає проєкції до ядер окорухових черепних нервів, а також за допомогою корково-коркових зв’язків взаємодіє з центром зору в потиличній частці та центром управління м’язами рук і шиї в предцентральна звивині. Ураження цього центру призводить до порушень навичок письма під контролем зору (аграфія).

У тріангулярній і оперкулярній частинах нижньої лобової звивини розташовується мовноруховий центр (центр Брока). Він має яскраво виражену функціональну асиметрію. При його руйнуванні в правій півкулі втрачається здатність регулювати тембр й інтонації, мова стає монотонною. При руйнуванні мовнорухового центру зліва незворотно порушується мовна артикуляція аж до втрати здатності говорити чітко (афазія) та співу (амузія). При часткових порушеннях може спостерігатися аграматизм — нездатність правильно будувати фрази.

В ділянці передньої та середньої третини верхньої, середньої та частково нижньої лобової звивини розташована розлога передня асоціативна зона кори, що здійснює програмування складних форм поведінки (планування різних форм діяльності, ухвалення рішень, аналіз отриманих результатів, вольове підкріплення діяльності, корекція мотиваційної ієрархії тощо). Ділянка лобного полюса і медіальної лобової звивини пов’язана з регуляцією активності емоціогенних ділянок мозку, що входять в лімбічну систему, і має стосунок до контролю над психоемоційними станами. Порушення в цій ділянці мозку можуть призвести до змін того, що заведено називати «структурою особистості» і позначитися на характері людини, її ціннісних орієнтаціях, інтелектуальної діяльності.

Орбітальна ділянка містить центри нюхового аналізатора і тісно пов’язана в анатомічному і функціональному плані з лімбічною системою мозку.

Примітки[ред. | ред. код]

↑ а б в Козлов В. И., Цехмистренко Т. А. Анатомия нервной системы / Учебное пособие для студентов. М.: Мир, 2008 с., ил. Архівовано 19 жовтень 2012 у Wayback Machine.
↑ Arnould-Taylor, William (1998). A Textbook of Anatomy and Physiology. Nelson Thornes. с. 52. Процитовано 27 January 2015.
↑ Angevine, J.; Cotman, C. (1981). Principles of Neuroanatomy. NY: Oxford University Press.
↑ Кора головного мозку. Структура і функції
↑ а б Rosdahl, Caroline; Kowalski, Mary (2008). Textbook of Basic Nursing (вид. 9th). Lippincott Williams & Wilkins. с. 189. Процитовано 28 January 2015.
↑ Gilbert, Scott F. (2014). Developmental biology (вид. 10th). Sunderland, Mass.: Sinauer. ISBN 978-0-87893-978-7.
↑ Kandel, Eric R., ред. (2006). Principles of neural science (вид. 5th). Appleton and Lange: McGraw-Hill. ISBN 978-0-07-139011-8.

Читайте также: Ифа крови к кори

Источник

Кора головного мозку являє собою тонкий шар нервової тканини, що утворить безліч складок. Загальна поверхня кори становить приблизно 2200 кв.см. Товщина кори в різних частинах великих півкуль коливається від 1,3 до 4,5 мм, а загальний обсяг становить 600 куб.см. До складу кори входить 10 000 — 100 000 млн. нейронів і ще більше число гліальних клітин (точне число яких ще не відомо). У корі спостерігається чергування шарів, що містять переважно тіла нервових клітин, з шарами, утвореними в основному їх аксонами. Більше 90% всіх областей кори має типове шестишарові будова і називається ізокортексом. Шари нумеруються з поверхні вглиб:

1. Молекулярний шар кори головного мозку — утворений волокнами, сплетеними між собою, містить мало клітин.

2. Зовнішній зернистий шар кори головного мозку — характеризується густим розташуванням дрібних нейронів самої різної форми. У глибині розташовуються малі пірамідні клітини (названі так завдяки своїй формі).

3. Зовнішній пірамідної шар кори головного мозку — складається в основному з пірамідних нейронів різної величини, більш великі клітини лежать більш глибоко.

4. Внутрішній зернистий шар кори головного мозку — характеризується рихлим розташуванням дрібних нейронів різної величини, повз які проходять щільні пучки волокон перпендикулярно до поверхні кори.

5. Внутрішній пірамідний шар кори головного мозку — складається в основному з середніх і великих пірамідних нейронів, апікальні дендрити яких тягнуться до молекулярного шару.

6. Шар веретеновидних клітин кори головного мозку (фузіформних клітин кори головного мозку) — в ньому розташовані веретеновідние нейрони, глибинна частина цього шару переходить в білу речовину головного мозку.

На підставі щільності, розташування і форми нейронів кора головного мозку ділиться на кілька полів, які в деякій мірі збігаються з зонами, яким на підставі фізіологічних і клінічних даних приписують певні функції.

За допомогою електрофізіологічних методів встановлено, що в корі можна розрізнити області трьох типів відповідно з функціями, які виконують знаходяться в них клітки: сенсорні зони кори головного мозку, асоціативні зони кори головного мозку і рухові зони кори головного мозку. Взаємозв’язку між цими зонами дозволяють корі великого мозку контролювати і координувати всі довільні і деякі мимовільні форми діяльності, включаючи такі вищі функції, як пам’ять, вчення, свідомість і властивості особистості.

Функції деяких ділянок кори, зокрема великих передніх областей — префронтальних зон кори головного мозку — залишаються ще неясними. Ці області, а також ряд інших ділянок мозку, називають німими зонами кори головного мозку, так як при подразненні їх електричним струмом не виникає ніяких відчуттів або реакцій. Припускають, що ці зони відповідальні за наші індивідуальні особливості, або особистість. Видалення цих зон або перезку провідних шляхів, що йдуть від них до решти мозку (префронтальну лоботомію) застосовували для зняття у хворих гострого збудження, але від цього довелося відмовитися через таких побічних ефектів, як зниження рівня свідомості та інтелекту, здатності до логічного мишленіію і здібності до творчості. Ці побічні ефекти опосередковано вказують на функції, що їх префронтальної зонами.

У неврологічному обстеженні основна увага приділяється розладам чутливості і розладів рухів. Тому виявити порушення функції первинних зон і порушення функції провідних шляхів первинних зон набагато простіше, ніж поразки асоціативної кори. Неврологічні симптоми можуть бути відсутні навіть при великому ушкодженні лобової частки, тім’яної частки або скроневої частки. Оцінка когнітивних функцій повинна бути такою ж послідовною і логічною, як і неврологічне обстеження.

Неврологічне обстеження орієнтоване на жорстко закріплені зв’язку між структурою і функцією. Так, при ураженні зорового тракту або стриарной кори завжди спостерігається контралатеральная гомонимная гемианопсия; при ураженні сідничного нерва завжди відсутній ахилові рефлекс.

Спочатку передбачалося, що точно так само організовані і функції асоціативної кори: тобто існують центри пам’яті, розуміння слів, сприйняття простору — отже, за допомогою спеціальних тестів можна точно встановлювати локалізацію ураження. Пізніше з’явилися уявлення про розподілених нейронних системах і відносній функціональної спеціалізації в межах цих систем. У відповідності з цими уявленнями, за складні когнітивні і поведінкові функції відповідають так звані розподілені системи — складні, перекриваються нейронні контури, до складу яких входять як коркові освіти, так і підкіркові утворення.

Звідси випливає, що:

— Складна функція — наприклад, мова або пам’ять — страждає при ураженні будь-якої структури, яка входить у відповідну розподілену систему;

— Якщо якась структура належить одночасно декільком розподіленим системам, то її поразка викликає порушення кількох функцій;

— Порушення функції може бути мінімальним або тимчасовим, якщо зберіганню ланки розподіленої системи візьмуть на себе функцію ураженої ділянки;

— Окремі структури, що входять до складу тієї чи іншої розподіленої системи, відповідають за різні сторони забезпечуваною даною системою функції, хоча ця спеціалізація відносна.

Іншими словами, поразка будь-якої структури даної розподіленої системи викличе порушення однієї і тієї ж функції, але клінічні прояви будуть різні.

Лікарю особливо важливо знати наслідки поразки наступних систем:

— Перісільвіевой системи (мова);

— Лобно-тім’яної системи (просторова орієнтація);

— Скронево-потиличної системи (розпізнавання предметів);

— Лімбічної системи (пам’ять);

— Префронтальної системи (увага і поведінку).

Источник