Лобова частка кори великих півкуль

Інші завдання дивись тут…

ВЕЛИКИЙ (КІНЦЕВИЙ) МОЗОК – вищий відділ центральної нервової системи.

Загальна довжина всіх кровоносних судин півкуль становить близько 560 км.

У довжину півкулі сягають 17 см, у ширину — 14 см, у товщину 1,3 — 4,5 мм.

На великий мозок припадає 85 % маси мозку.

У більшості людей (80 — 90 % становлять правші) домінантною є ліва півкуля.

Ліва півкуля більш активно задіяна в обробці математичної і мовної інформації (центри мови, письма, лічби, читання, пам’яті).

Права більш важлива для креативності, артистичних здібностей, сприйняття мистецтва (центри музичної та абстрактної пам’яті, запам’ятовування геометричних і художніх образів).

Великий мозок складається з двох півкуль, з’єднаних мозолистим тілом. 

Півкулі великого мозку — це утвори кінцевого мозку, що мають виражену складчасту поверхню й забезпечують обробку інформації та формування складних форм поведінки людини

Розрізняють праву та ліву півкулі, вони відповідають за мову, мислення, рухи кінцівок. У середині кожної півкулі розташований шлуночок мозку.

Розподіл функцій між півкулями:

• ліва півкуля відповідає за такі важливі функції: мовлення, читання, письмо, лічбу, аналіз, інтелект;

• права півкуля відповідає за образне сприйняття, уяву, почуття, синтез та інтуїцію.

Лобова частка кори великих півкуль

Мозолисте тіло складається з нервових волокон.

Значення мозолистого тіла: через нього здійснюється зв’язок між обома півкулями. 

Функції великого мозку:

• керує діяльністю інших відділів головного мозку;

• керує спинним мозком;

• забезпечує психічну діяльність (пам’ять, мислення, мова, поведінка)

СТРУКТУРА ПІВКУЛЬ.

ПІДКІРКА — ЕВОЛЮЦІЙНА СТАРА ЧАСТИНА ПІВКУЛЬ.

• Основна маса кінцевого мозку.

• Утворена білою речовиною — відростками нейронів, які разом з нервовими волокнами, спрямованими до кори, утворюють низхідні та висхідні провідні шляхи основи півкуль, що з’єднують кору з усіма відділами нервової системи. 

• В білій речовині основи півкуль містяться скупчення нервових клітин — підкіркові (базальні) ядра сірої речовини, які передають імпульси від кори до проміжного мозку. Містить також скупчення сірої речовини — гіпокамп, нюхову цибулину. 

Базальні ядра — це скупчення сірої речовини, які беруть участь у регуляції складних рухових актів (допоміжних рухів під час ходіння, мімічні рухи тощо), кровообігу, регуляції тонусу скелетних м’язів та здійснення орієнтувальних, захисних, харчових рефлексів, а також виливають на формування поведінки людини.

Гіпокамп — центр лімбічної системи, який бере участь у формуванні пам’яті, процесах запам’ятовування й навчання.

Лімбічна кора (від лат. limbus [лімбус] — кайма, облямівка, край) — частина навколо мозолистого тіла, до якої примикають скупчення підкіркових ядер. 

Лімбічна система — лімбічна кора і скупчення підкіркових ядер (окремі ядра таламуса, гіпоталамус, гіпокамп тощо) — функціональне об’єднання структур мозку, що визначає підсвідому (інстинктивну) поведінку, зокрема здобування їжі, захист, орієнтування, розмноження, також відповідає за емоції й потреби, за виникнення відчуттів задоволення — незадоволення, регулює рівень уваги, сприйняття, відтворення емоційно значущої інформації, сприймання запаху, світла, формування пам’яті. Розміщена навколо верхньої частини стовбура головного мозку. 

Значення лімбічної системи: забезпечують загальне пристосування організму до змін довкілля і визначають інстинктивну поведінку.

Функції лімбічної системи:

• бере участь в емоційній та інстинктивній поведінці;

•підтримує сталість внутрішнього середовища організму.

Лобова частка кори великих півкуль

КОРА ПІВКУЛЬ, АБО МАНТІЯ.

Кора функціонує як єдине ціле, є матеріальною основою психічної діяльності людини (пам’ять, мова, мислення та регуляція поведінки людини пов’язані саме з корою).

У корі виділяють нову кору (більша частина), давню, стару та проміжну.

Кора має товщину від 1 до 4 мм. 

Загальна площа кори становить приблизно 2,2 м2, з яких дві третини знаходяться у борознах та звивинах. 

Кора становить приблизно 44% від об’єму півкуль.

Кількість нейронів кори може змінюватися в межах 109—1010, і кожен має від 7 до 10 тис. зв’язків із сусідніми клітинами, що визначає гнучкість, стійкість і надійність функцій кори

Кора великих півкуль, незважаючи на незначну товщину, має складну будову. У корі великих півкуль міститься близько 14 млрд нейронів, розташованих у 6 шарів.

• Кора людини добре розвинута.

• Вкриває ззовні півкулі. Кора півкуль відтворює форму черепа. 

• Утворена сірою речовиною (тілами нейронів), проміжки між якими заповнені клітинами нейроглії та містять нервові волокна і кровоносні судини. 

• Від кори всередину мозку відростки нейронів та нервові волокна до кори утворюють низхідні та висхідні нервові шляхи, що з’єднують кору з усіма відділами нервової системи. 

• Має функціональні зони: чутливу, рухову, асоціативну.

• Формує звивини (складки) та борозни (заглиблення).

• Шість шарів кори утворені нейронами різних форм і функцій 

Нейрони кори великого мозку.

Нейрони кори головного мозку розміщені в шість шарів, мають тісний зв’язок і функціонують як одне ціле. 

Лобова частка кори великих півкуль

Кожний шар кори складений з нейронів певною виду. Лише зовнішній (верхній) утворений короткими відростками нервових клітин. Головна частина інформації надходить у кору до зірчастих клітин 3 — го шару та  пірамідальних клітин 4 — го шару. 

Лобова частка кори великих півкуль

Нейрони кори взаємодіють так, що передача інформації в горизонтальному напрямку неефективна, що пов’язано зі значною кількістю коротких аксонів. 

Нейрональна колонка — це сукупність вертикально розташованих нейронів у корі головного мозку, що проходить через її шари. Саме колонка і є основною структурно — функціональною одиницею кори півкуль людини, що здійснює обробку інформації. 

Малі колонки містять від 80 до 120 нейронів майже в усіх зонах мозку. 

Загалом у корі людини нараховується близько 2 x 105  таких колонок. 

Лобова частка кори великих півкуль

Колонки поєднуються між собою горизонтальними зв’язками й утворюють нейронні ансамблі. 

Простір між тілами й відростками нервових клітин кори заповнений нейроглією та капілярами.

Звивини – складки різних розмірів, у які зібрана кора півкуль.

Борозни — заглиблення, що знаходяться між звивинами, у них сховані понад 2/3 поверхні кори, що збільшує її загальну поверхню. 

Кількість борозен та звивин у людей приблизно однакова, але рельєф, який вони утворюють, у кожної людини свій.

Читайте также:  Прививка от кори осложнения после вакцинации форум

Три найбільші борозни півкуль: бічна (найглибша борозна відділяє скроневу частку від лобової та тім’яної), центральна (відокремлює лобову частку від тім’яної) і потилично-тім’яна (відділяє потиличну частку від тім’яної), які обмежують частки півкуль, причому кожна частка має ще чималу кількість менших борозен, між якими розташовані звивини.

Лобова частка кори великих півкуль

Особливості зовнішньої будови півкуль великого мозку людини пов’язані із сильно вираженою складчастою поверхнею, що має індивідуальний характер, закладається ще до народження й розвивається до періоду статевої зрілості.

Формування звивин та борозен.

1) Складки півкуль починають формуватися ще в зародковому розвитку. 

2) У новонароджених уже є первинні, вторинні й третинні борозни, але вони продовжують розвиватися й після народження, особливо до 1 — 2 років.

3) До 7 — 12 років борозни й звивини вже мають такий вигляд, як у дорослої людини.

Чотири основні частки великого мозку.

ЧасткаЗона
Лобна, що розміщена у  передній центральній звивині, спереду від центральної борозни.

Розміщується рухова зона (забезпечує рухи м’язів і суглобів тіла), руховий центр мови (забезпечує здатність людини писати речення й вимовляти слова), зона розпізнавання запахів,  відповідає за розвиток мовлення, мислення, почуттів і вправних довільних рухів, увагу, емоції. 

Функція: планування, контроль поведінки людини та регуляція рухів.

тім’яна, що розміщена позаду від центральної борозни

Розміщена зона шкірно — м’язової чутливості — дотик, біль, температура, смак.

Функція: розпізнавання смаків, відчуття дотику, температури, болю, положення у просторі.

скронева

Розміщена зона слуху (слуховий центр мови), зона смаку, гіпокамп (своєю формою нагадує морського коника та бере участь у формуванні пам’яті).

Пов’язані з цією частиною мозку ядра сірої речовини відіграють важливу роль в координації рухів і регуляції положення тіла, а також в мотивації дій людини. 

Функція: аналіз слухової інформації, сприйняття слів, формування пам’яті, навчання, емоції.

потилична

Розміщена зона зору, тому нормальний зір у людини можливий, якщо потилична доля не ушкоджена.

Основна функція: регуляція зорового сприйняття, зорова чутливість, розпізнавання образів, форми і кольору об’єктів

Розрізняють основні поля, що відрізняються будовою та функціями: шкірно — м’язова, рухова, слухова, нюхова, смакова, зорова зони.

У заглибині бічної ямки мозку лежить невеличка частка — острівець. Основна функція: розпізнавання смаку. Ймовірно відповідає за перистальтику шлунка, слиновиділення, нудоту та інші фізіологічні реакції

Лобова частка кори великих півкуль

Зони кори головного мозку за функціями.

Назва зониХарактеристикаФункція
Чутливі (сенсорні)

Одержують імпульси від рецепторів й аналізують їх.

Розміщуються проекції всіх нейронів — рецепторів будь-якого виду чутливості — для кожного з них є відповідний нейрон сенсорної зони кори. 

Під час збудження зон у людини виникають відповідні відчуття.

Ураження кори зон спричиняє порушення роботи відповідних органів чуттів.

У шкірній зоні сприймаються й аналізуються сигнали від дотику до тіла, дії на нього тепла або холоду, больових впливів.

У зоні суглобово — м’язової чутливості сприймаються зміни напруження м’язів.

Подразнення ділянок слухової зони зумовлюють сприйняття звуків. 

Імпульси від зорових рецепторів аналізуються зоровою зоною, смакових — смаковою зоною, нюхових – нюховою.

Асоціативні зониПоєднують діяльність рухових і сенсорних чутливих зон, забезпечують взаємодію усіх відчуттів, аналізують і зберігають інформацію, з ними пов’язані навчання, мовлення, мислення, свідомістьЗ діяльністю асоціативних зон найбільше пов’язані вищі психічні функції: пам’ять, мова, мислення, свідомість і регулювання поведінки. Створюються цілісні образи об’єктів навколишнього світу
Рухові, або моторні

Надсилають імпульси до робочих органів (м’язів)

Поранення або інші ушкодження кори рухової зони призводять до паралічу м’язів тіла (втрата здатності рухатися).

Нервові імпульси зони зумовлюють скорочення певних груп м’язів, що забезпечує рух м’язів тіла

Лобова частка кори великих півкуль

АСОЦІАТИВНІ ЗОНИ.

Розміщення зон: охоплюють більшу частину кори та знаходяться поряд з чутливими зонами (у них аналізується, зберігається і перетворюється інформація, отримана від чутливих зон).

Завдання асоціативних зон: розшифрування інформації від органів чуттів, що дозволяє оцінювати взаємне положення об’єктів у просторі, визначати обриси предметів, не дивлячись на них, оцінювати положення частин власного тіла, порівнювати сприйняття, отримувані у даний момент з тими, що є у пам’яті. 

Значення: дають змогу людині контролювати і планувати будь — який вид діяльності.

Зорові поля — чутливе (забезпечує зір) і асоціативне (розпізнавання предметів, які ми бачимо).

Слухові поля — чутливе (сприймає звуки), асоціативне (розпізнає їх). 

Смакове поле знаходиться в районі бічної звивини.

Рухові поля для контролю м’язової активності (керують м’язами гортані, глотки, рота, а також дихальних м’язів, що контролюють силу повітряного потоку), причому рухові поля правої півкулі контролюють діяльність м’язів лівої половини тіла, а лівої півкулі — правої половини. 

Нюхове поле — заховане в глибині центральної борозни біля основи півкуль.

Обличчя представлене в обох півкулях. 

Особливо велика площа ділянки, яка керує рухами кисті руки, язиком, мімічними м’язами. Ділянка кори, де виникають імпульси, що керують м’язами гортані, глотки, рота, а також дихальних м’язів, що контролюють силу повітряного потоку, вона відповідальна за вміння розмовляти — це так зване поле Брока (назване на честь дослідника, що встановив його існування). 

Єдиної мовної зони немає, а ділянки, що відповідають за мову, містяться в корі скроневої, лобової та тім’яної часток, ураження їх супроводжується розладом мови. Скоординована діяльність імпульсів дає змогу перетворювати думки у звук, при цьому мовні поля у правші локалізуються лише у лівій півкулі, а у шульги — лише у правій.

Лобова частка кори великих півкуль

РУХОВІ ЗОНИ.

Усі рухи людини поділяють на:

• рефлекторні (виникають у відповідь на подразнення і відбуваються

за участі спинного мозку та стовбура головного мозку);

• довільні (здійснюються свідомо, цілеспрямовано; їх виконують за участі різних відділів центральної нервової системи та обов’язково кори великого мозку).

Лобова частка кори великих півкуль

Рухова зона кори може збуджуватися:

• імпульсами, що надходять до неї від органів чутливими шляхами через спинний мозок, стовбур мозку, мозочок (постійно коригує тривалі рухи) і таламус;

Читайте также:  Различия сыпи корь краснуха

• збудження в руховій зоні можуть виникати й під впливом свідомої свідомої думки чи наміру.

Розміри збудженої ділянки рухової зони залежать не від маси м’язів, а від складності й точності рухів.

Кіркові центри рухової зони (м’язів кінцівок, тулуба та шиї) розміщуються так: внизу містяться ділянки, що відповідають за рухи голови та тулуба, а у верхньому відділі — за нижні кінцівки. 

Відповідь рухової зони:

1) Імпульси передаються руховим нейронам (мотонейронам) цієї зони, аксони яких пучками прямують донизу та сполучаються з руховими нейронами ядер черепно — мозкових або спинномозкових нервів.

2) Нерви надсилають сигнали до груп м’язів, скорочення яких спричиняють або координують складні й точні довільні рухи.

ЗНАЧЕННЯ КОРИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ: 

• відповідає за сприйняття інформації (зорової, слухової, смакової та нюху), яка надходить у мозок від різних рецепторів, перетворення й аналіз сигналів, формування відповідної реакції організму на ці сигнали;

• керує складними рухами;

• осередок усіх вищих функцій організму (мова, мислення);

• носій людського інтелекту.

Надходження інформації про подразники — сигнали від підкоркових структур: ядер таламуса, ретикулярної формації, чутливих нюхових і зорових нейронів (І — ІІ пари черепно — мозкових нервів) тощо завдяки розвиненій мережі провідних шляхів.

Низхідними шляхами кора сполучена з усіма ефекторними центрами, що розташовані нижче (центри стовбура, мозочка, гіпоталамуса проміжного мозку і спинного мозку).

Асиметричність функціонування кори великих півкуль.

У кожну півкулю нервові імпульси надходять із протилежної сторони тіла та простору.

У кожної людини одна з півкуль є головуючою (домінантною): у правшів — ліва півкуля, у лівшів — права.

Наприклад, при дотику до лівої руки, спочатку спричиняється збудження у відповідній зоні правої півкулі кори, та завдяки зв’язкам між півкулями за мить таке саме збудження виникає й у зоні лівої півкулі. 

Ці явища властиві й системі управління рухами: встановлено, що м’яз, який розміщується в правій частині тіла, скоротиться, якщо штучно подразнювати відповідну ділянку в лобовій частці кори зліва, завдяки перехрещуванню нервових шляхів на рівні стовбура головного мозку.

Лобова частка кори великих півкуль

Інші завдання дивись тут…

Источник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Лобова частка (лат. lobus frontalis) розташована в передній частині мозку — одна з чотирьох великих часток кори головного мозку. Знаходиться в передній частині кожної півкулі головного мозку спереду і трохи вище тім’яної частки (лат. lobus parietalis) і попереду скроневої частки (лат. lobus temporalis). Лобова частка відокремлена від тім’яної частки центральною борозною (лат. sulcus centralis), а від скроневої частки глибокою складкою, яка називається латеральною (лат. sulcus lateralis) або Сільвієвою борозною. Прецентральна звивина (лат. gyrus praecentralis), формує задню межу лобової частки та є осередком первинної моторної кори, яка контролює довільні рухи окремих частин тіла.

Лобова частка містить більшу частину дофамін-чутливих нейронів кори головного мозку. Такі нейрони пов’язані з винагородою, увагою, короткочасною пам’яттю, плануванням та мотивацією. Допамін, як правило, бере участь в обмеженні й виборці сенсорної інформації, що надходить з таламуса. Звіт Національного інституту розумового здоров’я США, вказав на генетично зумовлений варіант аномального зменшення дофамінової активності в префронтальній корі, який пов’язаний з більш низькою продуктивністю і неефективним функціонуванням цієї ділянки мозку в ході виконання завдань із застосування робочої пам’яті й до незначного збільшення ризику шизофренії.[1]

Структура[ред. | ред. код]

Анімація. Лобової частки (червоним) лівої півкулі головного мозку.

На латеральній поверхні людського мозку центральна борозна відокремлює лобову частку від тім’яної. Бічна борозна відділяє лобову частку від скроневої.

Денце лобової частки може бути розділене на латеральну, полярну, орбітальну (вище орбіти; також існує базальна або вентральна) і медіальна частини. Кожна з цих частин складається з певних звивин:

  • Бічні частини: верхня лобова звивина (лат. gyrus frontalis superior), середня лобова звивина (лат. gyrus frontalis medius), нижня лобова звивина (лат. gyrus frontalis inferior).
  • Полярна частина: поперечна фронтополярна (лат. gyrus frontopolaris) та фронтомаргінальна (лат. gyrus frontomarginalis) звивини.
  • Орбітальна (очноямкова) частина: латеральна очноямкова звивина (лат. gyrus orbitalis lateralis), передня очноямкова звивина (лат. gyrus orbitalis anterior), задня очноямкова звивина (лат. gyrus orbitalis posterior), медіальна очноямкова звивина (лат. gyrus orbitalis medialisalis), пряма звивина (лат. gyrus rectus).
  • Медіальна частина: медіальна частина верхньої лобової звивини (лат. gyrus frontalis superior), поясна звивина (лат. gyrus cinguli).

Звивини відокремлені борознами.

У людини лобова частка мозку досягає повної зрілості в кінці 20-х років,[2] маркери когнітивної зрілості пов’язані з дорослим життям. Незначна атрофія, однак, є нормальною в процесі старіння лобової частки в мозку людини. Fjell  в 2009 році, вивчав атрофію головного мозку у людей у віці 60-91 років. 142 здорових учасників сканували за допомогою МРТ. Їхні результати порівняли з 122 учасників з хворобою Альцгеймера.  Повторні обстеження наступного року показали об’ємне зниження у пацієнтів з хворобою Альцгеймера і значно менше зниження (в середньому 0.5 %) у контрольної групи здорових осіб.[3] Ці дані підтверджують дослідження Коффі (Coffey), який у 1992 році показав, що лобова частка зменшується в об’ємі приблизно 0,5 % -1 % за рік.[4]

Функція[ред. | ред. код]

Лобова частка відіграє велику роль у керуванні довільними рухами. В ній міститься первинна моторна кора, яка регулює, наприклад, ходу.

Серед функцій лобової частки, зокрема, здатність до прогнозування майбутніх наслідків поточних дій, вибір між хорошими і поганими діями, або хорошими й кращими (що також можна назвати сумлінням), заміщення та придушення соціально неприйнятних відповідей, та визначення подібності та відмінності між речами чи подіями.

Лобова частка відіграє важливу роль в інтеграції спогадів, які більше не є задачами, але ще зберігаються в мозку. Це часто спогади, пов’язані з емоціями, що приходять від лімбічної системи. Лобова частка мозку змінює ці емоції, як правило, відповідно до соціально прийнятних норм.

Читайте также:  Корь 20 лет взрослых

До психологічних тестів, які досліджують функції лобової частки, включають постукування пальцями (лобова частка контролює довільні рухи), Вісконсінський тест сортування карток, мовні і арифметичні тести.[5]

Клінічне значення[ред. | ред. код]

Пошкодження[ред. | ред. код]

Стусс (Stuss) і співавтори здійснили огляд багатьох досліджень видів, причин і наслідків пошкоджень лобової частки. Транзиторні ішемічні атаки (ТІА), також відомі як мікроінсульти, а також «великі» інсульти — основні причини пошкодження лобової частки у людей похилого віку (65 років і старше). Інсульти та міні-інсульти можуть виникати через порушення мозкового кровообігу або внаслідок розриву артеріальної аневризми. Інші причини пошкодження — це черепно-мозкова травма, хвороба Альцгеймера та Паркінсона (які призводять до деменції), та лобова епілепсія (яка може виникнути в будь-якому віці).[6]

Симптоми[ред. | ред. код]

Загальні наслідки пошкодження лобової частки різноманітні. Пацієнти, що зазнали травми, можуть теоретично знати, як слід реагувати на конкретну ситуацію, але все одно виявляти неприпустимі реакції на ці ситуації в «реальному житті». Аналогічно й щодо, емоцій, які відчуваються, але не можуть бути вираженими обличчям або голосом. Так, наприклад, щаслива особа не посміхається, а її голос позбавлений емоцій. Хоча, людина може також виявляти надмірні, необґрунтовані прояви емоцій. Депресія досить поширена у пацієнтів з інсультом. Також часто разом з депресією помітні втрата або зниження мотивації. Особа може не хотіти виконувати звичайної повсякденної роботи. Знайомі й родичі тих, хто пережив пошкодження, можуть помітити не властиву для даної особи поведінку.[7] Ця зміна  особистості характерна для ураження лобової частки.
Лобова частка відповідає за виконавчі функції, такі як планування майбутнього, судження, навички прийняття рішень, концентрації уваги і гальмування. Ці функції можуть різко знижуватися в осіб з пошкодженнями лобової частки.

Наслідки, які зустрічаються рідше, також дуже різноманітні. При конфабуляції, (лат. confabulari — базікати, розповідати) людина губиться в помилкових спогадах, в яких факти, що відбувалися в минулому, як реальні, так і видозмінені, переносяться в інший (часто, в найближчий) час і можуть поєднуватися з абсолютно вигаданими подіями. Людина при цьому зберігає віру в те, що це правда; він або вона вже не може пригадати точну інформацію. У невеликій кількості пацієнтів відзначається нехарактерна бадьорість. Такий ефект проявляється переважно у хворих з ураженням правої лобової частки[8]

Інший нечастий наслідок пошкодження лобової частки — редуплікативні (або «подвоювальні») парамнезії, при яких пацієнти вважають, що місце, в якому вони в даний час проживають — копія іншого, яке знаходиться десь далеко. Аналогічним чином, пацієнти з синдромом Капграса після пошкодження лобової частки вважають, що ідентична «копія» замінила близького друга, родича або іншої особи й видає себе за цю людину. Цей останній ефект проявляється в основному в шизофренічних пацієнтів, які також мають неврологічні розлади в лобовій частці.[9]

Історія[ред. | ред. код]

Психохірургія[ред. | ред. код]

На початку 20-го століття, лікування психічних захворювань, вперше розроблена португальським неврологом Антоніо Еґаш Монішем, який перерізав провідні шляхи, що з’єднують лобові частки з лімбічної системою. Фронтальна лоботомія ефективно зменшує печаль, але, водночас, притупляє емоції, волю й інші аспекти особистості. Внаслідок безладного використання цієї психохірургічної процедури, виражених побічних ефектів і смертності від 7,4 до 17 відсотків,[10] дана операція отримала погану репутацію. Фронтальна лоботомія більше не використовується як психіатричне лікування.

Більш точні психохірургічні процедури використовуються до цих пір, хоча й рідко. Зокрема, передня капсулотомія (двостороння резекція переднього коліна внутрішньої капсули) або двостороння сінгулотомія (перетинання передньої поясної звивини, лат. gyrus cinguli) іноді використовується для лікування випадків обсесивних розладів або значної депресії.

Додаткові зображення[ред. | ред. код]

  • Частки мозку

  • Головний мозок, вигляд знизу.

  • Людський мозок і чотири основних частки мозку.

  • Лобова частка

  • Лобова частка

  • Мозок. Глибокий розтин

  • Шлуночки мозку та базальні ганглії. Вигляд згори. Горизонтальна ділянка. Глибокий розтин

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. ↑ Gene Slows Frontal Lobes, Boosts Schizophrenia Risk. National Institute of Mental Health. May 29, 2001. Архів оригіналу за 2015-04-04. Процитовано 2013-06-20.
  2. ↑ Giedd JN, Blumenthal J, Jeffries NO (October 1999). Brain development during childhood and adolescence: a longitudinal MRI study. Nature Neuroscience 2 (10): 861–3. PMID 10491603. doi:10.1038/13158.
  3. ↑ Fjell AM, Walhovd KB, Fennema-Notestine C (December 2009). One-year brain atrophy evident in healthy aging. The Journal of Neuroscience 29 (48): 15223–31. PMC 2827793. PMID 19955375. doi:10.1523/JNEUROSCI.3252-09.2009.
  4. ↑ Coffey CE, Wilkinson WE, Parashos IA (March 1992). Quantitative cerebral anatomy of the aging human brain: a cross-sectional study using magnetic resonance imaging. Neurology 42 (3 Pt 1): 527–36. PMID 1549213. doi:10.1212/wnl.42.3.527.
  5. ↑ A unified account of cognitive impairments following frontal lobe damage: the role of working memory in complex, organized behavior. Journal of Experimental Psychology. General 122 (4): 411–28. December 1993. PMID 8263463. doi:10.1037/0096-3445.122.4.411.
  6. ↑ ‘No longer Gage’: frontal lobe dysfunction and emotional changes. Journal of Consulting and Clinical Psychology 60 (3): 349–59. June 1992. PMID 1619089. doi:10.1037/0022-006X.60.3.349.
  7. ↑ ‘Theory of mind’ impairments and their relationship to executive functioning following frontal lobe excisions. Brain 124 (Pt 3): 600–16. March 2001. PMID 11222459. doi:10.1093/brain/124.3.600.
  8. ↑ Mood disorders in stroke patients. Importance of location of lesion. Brain 107 (1): 81–93. March 1984. PMID 6697163. doi:10.1093/brain/107.1.81.
  9. ↑ Durani, Shiban K.; Ford, Rodney; Sajjad, S. H. (September 1991). Capgras syndrome associated with a frontal lobe tumour. Irish Journal of Psychological Medicine 8 (2): 135–6. doi:10.1017/S0790966700015093.
  10. ↑ Lobotomy at a state mental hospital in Sweden. A survey of patients operated on during the period 1947-1958. Nordic Journal of Psychiatry 61 (5): 355–62. 2007. PMID 17990197. doi:10.1080/08039480701643498.

Источник