Мовленнєві центри кори головного мозку

ЛИЧНЫЙ КАБИНЕТ

Поиск учебного материала на сайте

Предлагаем нашим посетителям воспользоваться бесплатным программным обеспечением «StudentHelp», которое позволит вам всего за несколько минут, выполнить повышение оригинальности любого файла в формате MS Word. После такого повышения оригинальности, ваша работа легко пройдете проверку в системах антиплагиат вуз, antiplagiat.ru, РУКОНТЕКСТ, etxt.ru. Программа «StudentHelp» работает по уникальной технологии так, что на внешний вид, файл с повышенной оригинальностью не отличается от исходного.


Наименование:	реферат Психчн функцї мови
Информация:	Тип работы: реферат. Добавлен: 16.08.2012. Год: 2011. Страниц: 17. Уникальность по antiplagiat.ru:
Описание (план):
	Психічні функції мови Мова — особлива вища психічна функція, що забезпечується головним мозком. Для нормального формування мови необхідно, щоб кора головного мозку досягла певної зрілості, був сформований артикуляційний апарат, збережений слух. Ще одна неодмінна умова — повноцінне мовне оточення з перших днів життя дитини. Мова являє собою одну зі складних вищих психічних функцій і має дві найважливіші складові: — сприйняття звуків мови, розпізнавання власної мови і мови інших людей (слуховий центр мовлення), за який відповідає центр Верніке (знаходиться в слуховий корі скроневої частки); — відтворення звуків, слів, фраз – мовно-рухова функція, яка забезпечується центром Брока (розташовується в нижніх відділах лобної частки, в безпосередній близькості від проекції в корі мускулатури, що бере участь у мові). Центр Брока або Зона Брока — ділянка кори головного мозку, названа на честь французького антрополога і хірурга Поля Брока, що відкрив його в 1865 (за іншими даними в 1861), що знаходиться в задньонижній частині третьої лобової звивини лівої півкулі (у правшів), роботою якого забезпечується моторна організація мовлення і переважно пов’язана з фонологічними та синтаксичними кодифікаціями. Центр Брока — це кінетико-моторний вербальний аналізатор, у якому переробляється насамперед пропріоцептивна інформація. При ураженні цього центру виникає так звана афазія Брока (анартричний синдром), яка характеризується неможливістю об’єднання окремих мовних рухів в єдиний мовленнєвий акт. Область Верніке або Зона Верніке (сенсорно-мовна зона) — зона кори головного мозку, що бере участь в роботі з інформацією, пов’язаною з вимовою . Область Верніке названа на честь німецького нейролога Карла Верніке (1848–1905), який вперше описав її в 1874році. Вона розташована в задньому відділі верхньої скроневої звивини домінантної (частіше лівої) півкулі мозку. За Корбініаном Бродманом (1868–1918) зона Верніке знаходиться в ареалах 22, 37 і 42. Раніше вчені вважали, що область Верніке відповідає за розуміння інформації, а центр Брока — за відтворення мови, але тепер існує думка, що вони спільно виконують ці завдання. У той час, коли Зона Верніке відповідає за первинну раціональну інтеграцію аудитивних імпульсів і в ній відбуваються процеси розуміння почутої мови, в зоні, розташованій з протилежного боку, на іншій півкулі, обробляються нераціональні компоненти почутого. Саме ця, протилежна до Верніке зона, відповідає за розуміння музики та звукові асоціації. Цікаві факт,що у мозку макак-резус є ділянки, структурно схожі із зонами Верніке і Брока. Мовні центри головного мозку Асоціативний центр створює структуру фраз і пропозицій. Обидва мовних центра у правшi розташовуються в лівій півкулі головного мозку, а у лівші — навпаки, у правому. Відповідно до цього розмежовуються імпресивна мова (процес сприйняття мови на слух, розуміння сенсу, змісту мовного висловлювання) та експресивна мова (процес висловлювання за допомогою мови). Мовні розлади, пов’язані з органічним ураженням центральної нервової системи (ЦНС) в залежності від рівня ураження мовної системи поділяються на такі форми: •розпад усіх компонентів мови в результаті розладу коркових і мовних зон; •повна або часткова втрата мови, обумовлена локальними ураженнями мовних зон кори головного мозку (в результаті черепно-мозкових травм, порушень мозкового кровообігу, нейроінфекцій та інших захворювань, що супроводжуються ураженням ЦНС). Мовні регресії належать до важких порушень мовлення органічного центрального походження. Розлади мовлення значною мірою негативно впливають на весь психічний розвиток людини, відбиваються на його діяльності, поведінці. Розлади мовлення можуть виникати при органічних і функціональних захворюваннях нервової системи. При органічних захворюваннях вони можуть бути обумовлені ураженням певних відділів головного мозку, що забезпечують мовну функцію. Мовленнєві розлади або порушення мовлення — це широке коло психопатологічних явищ, що виявляється в мовній поведінці (мовне збудження, стереотипія, химерність, уповільнення, розлад мовлення, нерівномірність темпу і ритму, “бурмочучe” мовлення, скандоване мовлення і т.д.). Виділяються різні форми (види) мовної патології, кожна з яких має свою симптоматику і динаміку проявів. Види порушень мовлення Порушення мовлення можуть бути двох видів: •афатичні (афазії моторні, сенсорні, амнестичні, номінальні); •неафатичні (дизартрія, акінетичний та істеричний мутизм). Афатичні розлади мовлення Афазія — розлад мовлення, при якому частково або повністю втрачається можливість користуватися словами для вираження думок і спілкування з оточуючими, при цьому функції апарату артикуляції і слуху зберігаються. Афазія підрозділяється на моторну, сенсорну, амнестичну. Афазія може носити стійкий або скороминущий характер. Моторна афазія характеризується втратою здатності вимови слів,cкладністю у формуванні звуків і складів, а також слів. Страждає також процес перемикання з однієї мовної одиниці (звук, слова) на іншу. Сенсорна афазія — втрата здатності розуміння мовлення оточуючих. Елементарний слух збережений, але фонемний слух порушений. Унаслідок відсутності слухового контролю порушується і моторна (експресивна) мова. Хворі сенсорною афазією говорять багато, але незрозуміло. Слова вимовляються неправильно. Часто один звук (буква) замінюється іншим — вербальні парафазії. В результаті мовлення незрозуміле і представляє собою потік безглуздих звуків. Поєднання моторної і сенсорної афазій позначається як тотальна афазія. Амнестична афазія. Найбільш характерною межею цього порушення мовлення є випадання з пам’яті назв предметів. На заміну хворий використовує позначення функції або якості предмету. Номінальна афазія — порушення здатності називати слова. Людина повністю усвідомлює, що саме хоче сказати, перед її мисленнєвим зором з’являється відповідна картинка, але хворому важко дати назву предмету чи явищу, тож він пояснює її описово, парафразом, наприклад, кішка — тварина, пухнаста, живе в домі. Афазія є результатом: — пухлин мозку, запальних процесів в корі головного мозку; — судинних захворювань і порушення мозкового кровообігу; — важких черепномозкових травм. Загальноприйнятою є нейропсихологічна класифікація афазій А. Лурія,який розрізняє шість форм афазій: 1. Сенсорна афазія — акустико-гностична Верніке (збігла афазія). Психіатр Верніке описав, що афазія, яку він назвав сенсорною, виникає при ураженні відділу лівої півкулі, що викликає порушення розуміння мовлення при сприйнятті його на слух. 2. Акустико-мнемоністична афазія виникає при ураженні середніх і задніх відділів скроневої області. В її основі лежить зниження слухово-мовленнєвої пам’яті, яке викликане підвищеним гальмуванням слухових слідів. Коли хвора людина сприймає та усвідомлює нове слово, то з пам’яті зникає попереднє слово. 3. Семантична афазія виникає при ураженні тім’яно-потиличної області. Спостерігаються труднощі при пошуках потрібного слова або довільної назви предмету. При семантичній афазії втрачається розуміння метафор, прислів’їв, приказок, крилатих висловів, людинf не виявляє в них переносне значення. 4.Аферентна моторна афазія має два типи. Перший — порушення просторового синтезу рухів різних органів апарату артикуляції й повна відсутність ситуативного мовлення. Другий — порушення диференційованого вибору способу артикуляцій і синтезу звукових і складових комплексів, що входять до складу слова. 5. Еферентна моторна афазія — мовлення характеризується скандуванням, відсутністю плавності, зниженням ролі інтонаційних, емоційних і мімічних компонентів, загальним збідненням, особливо за рахунок дієслів, виникає «телеграфний стиль», людину важко зрозуміти. 6. Динамічна афазія — при ураженні зон активації, регуляції і планування мовної діяльності. Повна неможливість активного розгортання висловлювання. При динамічній афазії правильно вимовляються лише окремі звуки, повторюються без труднощів артикуляції слова та короткі пропозиції, проте комунікативна функція мовлення все ж виявляється порушеною. Неафатичні розлади мовлення До них відносять дизартрію, акінетичний та істеричний мутизм. Дизартрія — порушення мовлення, що виникає в результаті ураження м’язів мовного апарату: м’якого піднебіння, гортані, вуст. Гостра дизартрія може розвинутися в результаті порушення інервації апарату артикуляції. При дизартрії мовлення стає неясним, нечленованим на смислові відрізки, з «носовим» відтінком. Акінетичний мутизм характеризується відсутністю зовнішнього контакту з оточуючими через втрату свідомості. Хворий лежить нерухомо з розплющеними очима, рухи яких збережені, може фіксувати поглядом предмет, стежити за його переміщенням, але не вступає в контакт. Больові та сильні звукові подразники викликають рухову реакцію. Розвиток акінетичного мутизму пов’язують з пошкодженням діенцефально-мезенцефальних утворень та їх стволових активуючих компонентів. Істеричний мутизм — відсутність мовлення і спроб до вимовлення слів. Виникає найчастіше після негативних емоцій в осіб з істеричними рисами характеру. До появи істеричного мутизму можуть призвести життєві ситуації. За іншою класифікацією розлади мовлення можуть бути розділені на два типи: •вислови фонативного (зовнішнього) оформлення- порушення вимовної сторони мовлення; •вислови структурно-семантичного (внутрішнього) оформлення-системні або поліморфні порушення мовлення: а) порушення голосоутворення; б) порушення темпоритмічної організації вислову; в) інтонаційно-мелодичні порушення; г)порушення звуковимовної організації. Особливу групу складають порушення, обумовлені анатомічними дефектами апарату артикуляції. При анатомічних дефектах порушення носять органічний характер, а при їх відсутності — функціональний. Окремий клас становлять ще три типи порушень у сприйнятті мовлення: Словесна глухота — майже повна втрата слухового сприйняття з нездатністю до повторення або написання слів під диктовку з відносним збереженням мовлення та спонтанного письма. Сприйняття (розуміння) візуального або написаного мовного матеріалу переважає над слуховим сприйняттям інформації. Ураження зазвичай локалізуються безпосередньо в первинній слуховій зоні кори. Причиною може бути інфаркт мозку, крововилив або пухлина. Словесна сліпота (алексія) — відсутність здатності читати і, часто, розрізняти кольори при збереженні побіжності мовлення, розуміння мовлення, повторення, письма під диктовку (алексія без аграфії). Ураження зазвичай зачіпає ліву кори головного мозку і зорові асоціативні зони, а також волокна мозолистого тіла, що сполучають праву і ліву асоціативні зорові зони. У більшості хворих спостерігаються побіжні симптоми, наприклад, порушення пам’яті через судинні зміни. В окремих випадках причиною може бути пухлина або крововилив. Ехолалія — обмін репліками, що не проникає в семантику (несвідоме повторення слів співрозмовника). Лікуванням мовленнєвих розладів займається лікар-логопед. Цікавим є той факт, що людина, що живе у білінгвістичному суспільстві, менш схильна до хвороб мозку, не пов’язаних із зовнішніми факторами ушкодження. У двомовних людей, які щодня говорять на двох мовах велику частину свого життя, настання, наприклад, старечого недоумства затримується на декілька років в порівнянні з людьми, що знають тільки одну мову. До такого висновку прийшли канадські дослідники з Йоркського університету в Торонто. д л Дослідники припускають, що використання двох мов покращує кровопостачання мозку і стимулює нервові зв’язки між мозковими клітинами. Людина, що послугується двома мовами, краще засвоює нову інформацію, їй легше сконцентруватися, вона легко переходить від однієї мови до іншої, легко пристосовуючись до іншого лексичного набору, граматичної системи, фонетичного оформлення, так само легко вона пристосовується до нових обставин і орієнтується у несподіваній ситуації. Дослідники пов’язують здатність білінгвів швидко перемикатися й утримувати увагу зі звичкою відсікати другорядну на момент інформацію. Таким чином, у двомовних людей можливостей зберегти гостроту реакцій мозку і в літньому віці більше, ніж у моноязичних людей. «Перехід з мови на мову залучає до роботи зазвичай пасивні області мозку і забезпечує всім їм здорову розумову зарядку», — ці слова належать Елен Белосток,яка проаналізувала стан 184 пацієнтів з ознаками старечого недоумства, в основному хвороби Альцгеймера, що поступово руйнує пам’ять. и т.д……………..
* Примечание. Уникальность работы указана на дату публикации, текущее значение может отличаться от указанного.

Источник

Окремі ділянки кори мають різне функціональне значення. Разом з підкірковими центрами, стовбуром мозку і спинним мозком великий мозок об’єднує окремі частини організму в єдине ціле, здійснює нервову регуляцію всіх органів (рис. 55, 56).

У кору великого мозку надходять доцентрові імпульси від рецепторів. Кожному рецепторному апарату відповідає в корі ділянка, яку І.П Павлов назвав кірковим ядром аналізатора. Ділянка кори, де розташовані кіркові ядра аналізаторів, названі сенсорними зонами кори великого мозку.

Ядерна зона рухового аналізатора (сомато-сенсорна зона), куди надходять збудження від рецепторів суглобів, скелетних м’язів і сухожилок, розташована в передню- і задньоцентральних ділянках кори. У межах передньої центральної закрутки найвище розміщені центри для м’язів нижньої кінцівки, нижче — для м’язів тулуба, потім верхньої кінцівки і, нарешті, центри м’язів голови. Ураження цієї зони призводить до паралічу протилежної половини тіла.

Зовнішня будова головного мозку

Рис. 55. Зовнішня будова головного мозку (за дорлінг кіндерслі, 2003)

Передцентральна звивина (gyrus precentralis) і прицентральна часіка (lobulus paracentralis) лобової частки становлять руховий центр кори і є аналізатором кінестезичних імпульсів, які надходять від посмугованих м’язів, суглобів, сухожилків. Тут замикаються рухові умовні рефлекси. У верхній ділянці перед центральної звивини розташовані клітинні групи, що належать до м’язів нижніх кінцівок, нижче — верхніх кінцівок, ще нижче — неврони, пов’язані з іннервацією м’язів голови. Оскільки нервові шляхи перехрещуються, праві рухові центри кори пов’язані з мускулатурою лівої сторони тіла і навпаки.

У задній частині середньої лобової звивини міститься центр узгодженого руху голови й очей (окоруховий, блоковий, відвідний і додатковий нерви).

Кіркові поля

Рис. 56. Кіркові поля (за Дорлінг Кіндерслі, 2003)

У задньому відділі нижньої лобової звивини розміщена зона Брока — руховий центр мови, який разом із центром Верніке забезпечують здатність людини читати, писати, чути, вимовляти і розуміти мову.

Ушкодження різних полів кори лобової частки може призвести: до підвищення агресивності й послаблення реакції страху; зростання пасивно-захисних умовних рефлексів; порушення харчових і захисних умовних рефлексів.

У таких людей спостерігається втрата ініціативи, апатія, порушення абстрактного мислення, нездатність до творчого мислення, розгальмування нижчих емоцій і потягів, розлади мовлення і понятійного мислення.

У задній частині лобової звивини розташований центр письма, ураження якого призводить до порушення навичок письма під контролем зору.

У лівій (у лівшів у правій) нижній тім’яній часточці розташований центр, який координує цілеспрямовані рухи. Він функціонує за типом тимчасових зв’язків, які виникають протягом індивідуального життя, тобто умовних рефлексів. У разі ушкодження цього центру елементи довільних рухів зберігаються, але порушуються цілеспрямовані дії (апраксія).

У верхній тім’яній частці (задньоцентральна звивина) розміщений кірковий центр аналізаторів чутливості (больової, температурної, дотикової), або сомато-сенсорна кора. Ураження кори у цій частині призводить до часткової або повної анестезії (втрата чутливості).

Ураження кори в ділянці верхньої тім’яної частки призводить до зниження больової чутливості і порушення стереогноза — впізнавання предметів на дотик без допомоги зору.

У нижній тім’яній частині розташований центр праксії, який регулює здатність здійснювати координаційні рухи, які складають основу робочих процесів і потребують спеціального навчання.

У кутовій звивині тім’яної частки розташований зоровий центр мови. Його ураження призводить до неможливості розуміння письма (алексія).

Тім’яна ділянка — це апарат вищої інтегративної діяльності мозку людини, вона безпосередньо стосується процесів біологічної і соціальної адаптації, є фізіологічною основою вищих психічних функцій.

Локалізація статичного аналізатора (центр збереження рівноваги і положення тіла в просторі) — кора верхньої та середньої скроневих звивин. Ушкодження цього центру призводить до атаксії (розладу координації рухів).

Зона шкірного аналізатора, зв’язаного з температурою, больовою і тактильною чутливістю займає задньоцентральну ділянку. Центри чутливості нижчих частин тіла розміщені у верхніх частинах тіла — у нижніх її ділянках.

Найбільшу площу займає кіркове представництво рецепторів кисті рук, голосового аналізатора і обличчя, найменшу — тулуба, стегна і гомілки.

Ядерна зона зорового аналізатора розташована на внутрішній поверхні потиличної ділянки, в зоні шпорної борозни. Ураження цього центру призводить до сліпоти. При порушеннях у сусідніх із шпорною борозною частин кори в ділянці потиличного полюса на медіальній і латеральній поверхнях частки може спостерігатися втрата зорової пам’яті, здатності орієнтації у незнайомій обстановці, порушення функції, пов’язаної із бінокулярним зором (здатності за допомогою зору оцінювати форму предметів, відстань до них тощо).

У корі верхньої скроневої звивини розташована частина слухового аналізатора, а поблизу від бокової борозни — ядерна зона смакового аналізатора. Двостороннє ураження до повної кіркової глухоти.

Нюхова зона розміщена на внутрішній поверхні скроневих ділянок кори. В ділянці середньої і нижньої скроневих звивин розташоване кіркове представництво вестибулярного аналізатора. Ураження цієї ділянки призводить до порушення рівноваги під час стояння і зниження чутливості.

Із сенсорними зонами взаємодіє моторна зона кори великого мозку. Ядерні зони аналізаторів — це ділянки кори, в яких закінчується основна маса провідних шляхів аналізаторів. За межами ядерних зон розташовані розсіяні елементи, куди надходять імпульси від тих же рецепторів, що і в ядро аналізатора.

Центр мови міститься у лівій півкулі. Розрізняють 2 центри мови: руховий (зона Брока), який міститься у нижній частині лобової ділянки і слуховий (зона Верніке), який знаходиться у скроневій ділянці, під заднім кінцем сільвієвої борозни. Центри мови є лише у людини. Мовлення, мислення, почуття і вправні рухи контролюються нейронами, які розміщені в лобовій ділянці головного мозку. Розпізнавання тонів і звуків відбувається в скроневій ділянці. Ця ділянка також бере участь у запам’ятовуванні інформації. Різноманітні сенсорні відчуття, такі як біль, температура усвідомлюються та інтерпретуються в тім’яній ділянці. Потилична ділянка фіксує та інтерпретує зорові образи.

Источник