Найбільші літосферні плити земної кори
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Діаграма глибинної будови Землі за геофізичними даними (швидкості поздовжніх та поперечних сейсмічних хвиль, розрахункова густина речовини, температура та тиск). Літосфера позначена буквами LS
Літосфе́ра (від дав.-гр. Λίθος — камінь і дав.-гр. σφαίρα — куля, сфера) — верхня тверда оболонка земної кулі. До її складу входять земна кора та субстрат (верхня частина мантії Землі).
Опис[ред. | ред. код]
Потужність літосфери під океанами сягає 5 — 100 км (мінімальна під серединно-океанічними хребтами, максимальна на периферії океанів), під континентами — 25 — 200 км і більше (мінімальна — під молодими гірськими утвореннями, вулканічними дугами і континентальними рифтовими зонами, максимальна — під щитами древніх платформ). Найбільша потужність літосфери спостерігається на найменш прогрітих, а найменша — на найбільш прогрітих ділянках. Найбільші структурні одиниці літосфери — літосферні плити, розміри яких у поперечнику становлять 1 — 10 тис. км.
У сучасну епоху літосфера розділена на 7 головних і декілька дрібніших плит. Межі плит є зонами максимальної тектонічної, сейсмічної і вулканічної активності. Рух літосферних плит і блоків, а також його можливі причини вивчаються геодинамікою.
Під континентами і океанами літосфера переходить в астеносферу, твердість і в’язкість речовини якої нижчі, ніж у літосфери. Разом з астеносферою літосфера утворює тектоносферу Землі, в якій відбуваються основні геологічні процеси.
Для позначення зовнішньої оболонки літосфери вживався нині застарілий термін Сиаль, що походить від назви основних елементів гірських порід: Si (лат. Silicium — силіцій) та Al (лат. Aluminium — алюміній).
На Землі виділяють три сейсмічні пояси:
- Тихоокеанське вогняне кільце утворює майже замкнуте коло, що охоплює окраїни Тихого океану (370 діючих вулканів);
- Розгалужена система серединно-океанічних хребтів, що охоплює усі океани планети;
- Альпійсько-Гімалайський пояс охоплює Середземномор’я, гори Південної Азії та зливається з Вогняним кільцем у області Індонезійських морів та архіпелагів.
Відповідність рельєфу та геології[ред. | ред. код]
Літосфера утворює рельєф земної поверхні. Найвища вершина — гора Джомолунгма у Гімалаях (8850 м), найнижча відмітка дна океану — Маріанська западина у Тихому океані (11 022 м). Середня висота материків 970 м, на них переважають рівнини та низькогір’я з висотою до 1000 м. Платформенні рівнини займають 64% площі материків. Середня глибина океанів становить 3 704 м, панують глибини від 3 000 до 6 000 м; на долю глибоководних западин та жолобів припадає лише близько 1,5% площі океану.
Основи літосферних плит складають платформи. Їх кристалічний фундамент у деяких місцях виходить із-під осадового чохла на поверхню та утворює щити або залягає поблизу неї у вигляді плити. У рельєфі щитам відповідають підвищення та плоскогір’я, плитам — низовини. У областях складчастості розташовуються складчасті та складчасто-брилові гори.
Найважливіші структурні частини океанічної кори — океанічні платформи та серединно-океанічні хребти (загальна довжина системи 80 тис. км), що зустрічаються в усіх океанах. Крім хребтів у Світовому океані відомо багато підвищень, або океанічних плато. Найбільше з них знаходиться в Атлантичному океані — Бермудське плато. Океанічні платформи у рельєфі відповідають хвилястим та плоским абісальним (глибоководним) рівнинам, які лежать на глибині 4,5-6,0 км та розділені бриловими горами (без слідів складчастості) на окремі котловини. Крім того, на дні океану відомі близько 10 тис. підводних гірських вершин. Підводні гори з плоскими вершинами називають гайотами. Серединно-океанічні хребти від океанічних платформ відрізняються високою сейсмічністю та неглибоким заляганням осередків землетрусів. Вони утворюються за рахунок підняття магми у рифтових зонах. У зонах субдукції розташовані острови з діючими вулканами, які різко переходять у глибоководні жолоби.
Тектонічна розшарованість літосфери[ред. | ред. код]
Мобілістська модель розвитку тектонічних і магматичних процесів в літосфері, що базується на даних про вертикальні і латеральні структурні, речовинні, фізичні і геологічні неоднорідності верхніх геосфер. Неоднорідність при тектонічних імпульсах створює умови для горизонтальних зривів поверхневих або внутрішньолітосферних гірничих мас (літопластин), що переміщуються з різними швидкостями. Результатом такого переміщення є виникнення нових неоднорідностей і т. д. У геологічної історії земної кори такий процес фіксується змінами її структурного плану. Тим самим визначається відмінність Тектонічна розшарованість літосфери від початкових уявлень тектоніки плит, згідно з якими плити є жорсткими і геологічно однорідними тілами. Однією з поверхонь горизонтальних зривів є Мохоровичича поверхня, що розділяє земну кору і верхню мантію. Зриви і рухи літопластин відбуваються також на інших рівнях всередині літосфери, чому сприяє наявність в ній шарів зниженої в’язкості. Т.р.л. — результат диференційованого за швидкістю субгоризонтального руху розташованих на різних глибинах літосферних мас — літопластин.
Див. також[ред. | ред. код]
- Літосферні плити
- Сиаль
Література[ред. | ред. код]
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — : Східний видавничий дім, 2004—2013.
- Ревель П., Ревель Ч. Среда нашего обитания. В четырех книгах (перевод с англ.). М., Мир, 1995. (рос.)
- Химия и общество (перевод с англ.) М., Мир, 1995. (рос.)
- Добровольский В. В. Основы биогеохимии. Учеб. пособие для геогр., биол., геол., с.-х. спец. вузов. М., Высш. шк., 1998. (рос.)
- Андруз Дж., Бримблекумб П., Джикелз Т., Лисс П. Введение в химию окружающей среды (перевод с англ.). М., Мир, 1999. (рос.)
- Горная энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия. Под редакцией Е. А. Козловского. 1984–1991.
Посилання[ред. | ред. код]
- Літосфера // Словник – довідник з екології : навч.-метод. посіб. / уклад. , О. О. Остапішина. — Херсон : ПП Вишемирський В.С., 2013. — С. 119.
Источник
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Головні літосферні плити
Тектонічні плити Землі
Тектоніка літосферних плит
Літосфе́рні пли́ти — великі жорсткі блоки літосфери Землі, відокремлені одна від одної тектонічними розривами (швами) по осьових лініях сейсмічних поясів Землі. Згідно з уявленнями нової глобальної тектоніки літосферні плити перебувають у постійному русі, пересуваючись по шару астеносфери від зон розтягу (серединно-океанічні хребти) до зон стиску (зони Беньофа, зони всмоктування). Тут літосферні плити стикаються між собою, насуваються або підсуваються одна під одну. Крім того, вони можуть зміщуватися одна відносно одної вздовж глибинних розломів.
Літосферні плити складаються як з материкової, так і з океанічної кори. Винятком є Тихоокеанська плита, яка складається тільки з океанічної кори.
Сучасні тектонічні (літосферні) плити[ред. | ред. код]
|
|
|
Сучасні тектонічні (літосферні) мікроплити[ред. | ред. код]
|
|
Давні тектонічні (літосферні) плити[ред. | ред. код]
|
|
Див. також[ред. | ред. код]
- Літосфера
Література[ред. | ред. код]
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004—2013.
Літосферні плити | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| Основні | Африканська • Північноамериканська • Південноамериканська • Антарктична • Аравійська • Індо-Австралійська • Карибська • Євразійська • Наска • Тихоокеанська • Філіппінська • Кокос | ||||
| Дрібні |
| ||||
| Зниклі | Беллінсгаузена • Іберійська • Ізанагі • Квінтанг • Кіммерійська • Кула • Лхаса • Міжгірська • Обмежена • Фараллон • Фенікс • Шарко | ||||
Оболонки Землі | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Зовнішні | Атмосфера • Біосфера • Гідросфера • Кріосфера • Магнітосфера • Педосфера | ||||||
| Внутрішні |
Поверхня Мохоровичича
Шар Гутенберга
| ||||||
Источник
Літосфера. Стан спокою – це не для нашої планети. Як внутрішні так і зовнішні процеси постійно в русі та дії, це стосується і літосферних плит, які постійно переміщуються. Однак, деякі ділянки літосфери досить стійкі, а інші, особливо ті що знаходяться на стиках тектонічних плит, досить рухливі та постійно здригаються.
Звичайно, що ці явища люди не змогли залишити поза увагою, а тому на протязі всієї історії вивчали та пояснювали їх. Наприклад, в М’янмі до сих пір збереглась легенда про те, що наша планета оплетена величезним кільцем змій. Коли вони починають рухатися, земля здригається. Схожі історії не могли надовго задовольнити допитливість людей. Щоб дізнатися правду, самі допитливі почали свердлити землю, створювати карти, висували гіпотези та здогадки. Люди намагалися дізнатися внутрішню та зовнішню будову землі.
Тверда оболонка планети
Поняття літосфери містить в собі тверду оболонку землі. Вона складається із земної кори та пласту розмя кшених гірських порід, що входять до складу верхньої мантії, астеносфери (її пластичний склад дає можливість плитам, із яких складається земна кора, рухатися по ній зі швидкістю від 2 до 16 см за рік). Цікаво, що верхній шар літосфери твердий, а нижній пластичний, що дає можливість плитам під час руху зберігати рівновагу, не дивлячись на постійний струс.
В процесі численних досліджень вчені дійшли висновку, що літосфера має неоднорідну товщину, і багато в чому залежить від рельєфу місцевості, під якою знаходиться. Так, на суші її товща складає від 25 до 200 км (чим старша платформа, тим вона більша, а сама найтонша знаходиться під молодими гірськими хребтами).
А ось самий найтонший пласт земної кори знаходиться під океанами: його середня товщина коливається від 7 до 10 км, а в окремих регіонах Тихого океану доходить навіть до 5 км. Шар самої товстої кори знаходиться по краях океанів, найбільш тонкий – під серединно-океанічними хребтами. Цікаво, що літосфера ще повністю не сформувалася, і цей процес продовжується і сьогодні (в основному – під океанічним дном).
Будова літосфери під океанами і континентами відрізняється тим, що під океанічним дном відсутній гранітний шар, бо океанічна кора під час свого формування безліч разів піддавалася процесу розплавлення. Загальними для океанічної та материкової кори є такі шари літосфери, як базальтовий і осадовий.
Таким чином, земна кора складається в основному із гірських порід, які формуються під час охолодження та кристалізації магми, яка по тріщинам проникає в літосферу. Якщо при цьому магма не змогла проникнути на поверхню, то вона сформувала такі крупнокристалічні гірські породи, як граніт, габро, діорит внаслідок її повільного охолодження і кристалізації.
А ось магма, яка змогла витекти на поверхню, шляхом швидкого охолодження, сформувала маленькі кристали – базальт, ліпарит, андезит. Що стосується осадових порід, то вони в літосфері землі сформувалися по різному: уламкові з явилися в результаті руйнування піску, піщаників та глини, хімічні сформувалися завдяки різним хімічним реакціям у водяних розчинах – це гіпс, сіль, фосфорити. Органічні виникли завдяки рослинним та вапняковим залишкам – крейда, торф, вапно, вугілля.
Цікаво, що деякі породи з”явилися із-за повної чи часткової зміни їхнього складу: грані трансформувався у гнейс, піщаник – у кварцит, вапняник – у мрамор. Згідно наукових досліджень, вченим вдалося з ясувати, що літосфера складається з:
- кисень – 49%;
- кремній – 26%;
- алюміній – 7%;
- залізо – 5%;
- кальцій – 4%;
- до складу літосфери входить чимало мінералів, серед яких найпоширеніші – шпат і кварц.
Що ж стосується структури літосфери, то тут розрізняють стабільні і рухливі зони (іншими словами, платформи і складчасті пояси). На тектонічних картах завжди можна побачити виділені кордони як стійких, так і небезпечних територій. Перш за все це Тихоокеанське вогняне кільце (розміщене по краях Тихого океану), а також частина Альпійсько-Гімалайського сейсмічного пояса (Південна Європа і Кавказ).
Опис платформ
Платформа – це фактично нерухомі частини земної кори, які пройшли довгий етап геологічного формування. Їх вік визначають за етапом утворення кристалічного фундаменту (гранітного і базальтового шарів). Стародавні або докембрійські платформи на карті завжди знаходяться в центрі континенту, молоді – або на краю материка, або між докембрійськими платформами.
Гірничо-складчаcта область
Гірничо-складчаcта область була сформована в часи зіткнення тектонічних плит, що розміщені на материку. Якщо горні хребти були сформовані недавно, поруч з ними фіксується підвищена сейсмічна активність і всі вони розміщені по краях літосферних плит (більш молоді масиви відносяться до альпійського і кіммерійського етапу утворення). Більш старі області, відносяться до стародавньої, палеозійської складчастості, можуть бути розміщеними як з краю материка, наприклад, в Північній Америці і Австралії, так і по центру – в Євразії.
Цікаво, що вік гірничо-складчаcтих областей вчені визначають за самими молодими складками. Оскільки утворення гір відбувається постійно, це дає можливість визначити тільки часові рамки етапів розвитку нашої землі. Наприклад, наявність гірського хребта посередині тектонічної плити свідчить про те, що що колись тут проходив кордон.
Літосферні плити
Не дивлячись на те, що літосфера на дев яносто відсотків складається із чотирнадцяти літосферних плит, багато хто із цим твердженням не згодні і креслять свої тектонічні карти, говорячи про те, що існує сім великих і близько десяти малих.
Цей розподіл досить умовний, оскільки з розвитком науки вчені або виділяють нові плити, або визнають певні кордони неіснуючими, особливо коли мова йде про малі плити.
Важливо зазначити, що самі найбільші тектонічні плити дуже добре виділяються на карті, а саме:
– Тихоокеанська – сама велика плита планети, вздовж кордону якої проходять постійні зіткнення тектонічних плит і утворюються розломи – що і є причиною її постійного зменшення.
– Євразійська – охоплює майже всю територію Євразії (окрім Індостану і Аравійського півострова) і містить найбільшу частину материкової кори.
– Індо-Австралійська – в її склад входить австралійський континент і індійський субконтинент. Із-за постійних зіткнень з Євразійською плитою знаходиться в процесі розлому.
– Південно-Американська – складається із південноамериканського материка і частини Атлантичного океану.
– Північно-Американська – складається із північноамериканського континенту, частини північно-східного Сибіру, північно-західної частини Атлантичного і половини Північно-Льодовитого океану.
– Африканська – складається із африканського материка і океанічної кори Атлантичного і Індійського океанів. Цікаво, що плити, які знаходяться поруч із нею рухаються в протилежний від неї бік, тому саме тут знаходиться найбільший розлом нашої планети.
– Антарктична плита – складається із материка Антарктиди і найближчої океанічної кори. Із-за того, що плиту оточують серединно-океанічні хребти, інші материки від неї постійно висовуються.
Рух тектонічних плит
Літосферні плити, об єднуючись і роз єднуючісь, весь час змінюють свої краї. Це дає можливість вченим висунути теорію про те, що близько 200 млн. років тому літосфера мала лише Пангею – один-єдиний континент, що надалі розколовся на частини, які почали постійно відсуватися одна від одної на дуже повільній швидкості (в середньому близько семи сантиметрів за рік).
Коли відбувається зіткнення океанічної і континентальної плит, край океанічної кори занурюється під материкову, при цьому з іншого боку океанічної плити її кордони розходяться з тією що поруч. Кордон, вздовж якого проходить рух літосфер, називається зоною субдукції, де виділяються верхні і занурюються нижні краї плит. Цікаво, що плита, занурюючись в мантію, починає розплавлюватися при стисканні верхньої частини земної кори, в результаті чого утворюються гори, а якщо до того ж прорветься магма – то і вулкани.
В місцях, де тектонічні плити стикаються одна з одно, розміщуються зони максимальної вулканічної і сейсмічної активності: під час руху і стикання літосфери, земна кора руйнується, а коли вони розходяться, утворюються розломи і впадини (літосфера і рельєф Землі пов язані один з одним). Це являється причиною того. що вздовж країв тектонічних плит розміщені найбільш великі форми рельєфу Землі – гірські хребти з активними вулканами і глибокими жолобами.
Рельєф
Не дивно, що рух літосфер безпосередньо впливає на зовнішній вигляд нашої планети, а різноманіття рельєфу Землі вражає. Рельєф – це сукупність нерівностей на земній поверхні, які знаходяться над рівнем моря на різній висоті. Основні форми рельєфу Землі умовно поділяють на випуклі(материки, гори) і увігнуті – океани, річкові долини, ущелини).
Варто зазначити, що суша займає тільки 29% нашої планети (149 млн. км2), а літосфера і рельєф Землі складаються в основному із рівнин, гір, і низькогір’я. Що ж стосується океану, то його середня глибина складає трохи менше чотирьох кілометрів. Літосфера і рельєф Землі в океані складаються з материкової мілини, берегового склону, океанічного ложа і абісальних або глибоководних жолобів. Більша частина океану являє собою складний і різноманітний рельєф: тут є рівнини, котловани, плата, височини, хребти висотою до 2 км.
Проблеми літосфери
Інтенсивний розвиток промисловості призвів до того, що людина і літосфера в останній час стали дуже важко співіснувати. Забруднення літосфери прийняло катастрофічні масштаби. Сталося це внаслідок збільшення промислових відходів і побутового сміття, використання в сільському господарстві добрив і ядохімікатів, які негативно впливають на хімічний склад ґрунту і на живі організми. Вчені підрахували, що за рік на одну людину припадає близько однієї тони сміття, серед яких – 50 кілограмів складних у розпаді відходів.
Сьогодні забруднення літосфери стало актуальною проблемою. Природа не в змозі впоратися з нею самостійно. Самоочищення земної кори відбувається дуже повільно. В результаті – шкідливі речовини поступово накопичуються і з часом негативно впливають і на основного винуватця проблеми – людину.
Источник
