Найнижча точка земної кори
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Кора.
Земна́ кора́ — зовнішній шар земної кулі, одна зі структурних оболонок планети, як ядро, мантія. Земна кора є твердим утворенням товщиною 5—40 км, що становить 0,1—0,5 % радіуса Землі. Від мантії Землі відокремлена поверхнею Мохоровичича. Фактично земна кора ніби плаває на поверхні магми, і тому на планеті спостерігаються її деформації та рухи. В основі сучасних уявлень про структуру лежать геофізичні дані про швидкість поширення пружних (переважно поперечних) хвиль.
Типи земної кори[ред. | ред. код]
Схематичний профіль перехідної зони «континент-океан»
Земна кора відрізняється під материками та океанами за складом та потужністю. Розрізняють материкову та океанічну земну кору, що різняться за складом, будовою, потужністю й іншими характеристиками. У залежності від густини порід, що її складають, у корі виділяють три шари: «базальтовий», «гранітний» та осадовий.
Потужність континентальної кори в залежності від тектонічних умов становить від 25-45 км (на платформах) до 60-80 км (в областях гороутворення). У континентальній корі розрізняють осадовий (до 20-25 км), «гранітний» або «гранітно-метаморфічний» (в середньому 15 км, густина порід 2,6-2,7 т/м³) і «базальтовий» (20-35 км, густина порід 2,7-3,0 т/м³) шари. Назви «гранітного» і «базальтового» шарів умовні і історично пов’язані з виділенням межі Конрада, яка їх розділяє. Обидва ці шари іноді об’єднують в поняття консолідованої кори.
Основна відмінності океанічної кори від континентальної — відсутність «гранітного» шару, істотно менша потужність (2-10 км), більш молодий вік (юра, крейда, кайнозой), велика латеральна однорідність. Океанічна кора складається з трьох шарів. Перший шар, або осадовий, має потужність до 1-2 км. Другий шар — вулканічний, або акустичний підмурівок, має в середньому потужність 1-2 км (за іншими даними, 1,2-1,8 км). Детальні дослідження дозволили розділити його на три горизонти (2А, 2В і 2С). Третій шар океанічної кори — «базальтовий» потужністю 4-8 км (інші дані — від 2 до 5 км).
Вік[ред. | ред. код]
Материкова земна кора є послідовним нашаруванням осадових гірських порід різного віку. Нижні горизонти таких нашарувань є найстаршими. Часто вони можуть бути метаморфізованими, тобто такими, які пройшли певну термічну обробку в земних надрах. Вік гірських порід визначають застосовуючи спеціальні методи. Цим займається наука геохронологія. Великою кількістю радіологічних досліджень доведено, що вік найстарших гірських порід земної кори за торієм-232 є не більшим ніж 3,5 мільярда років. Тому прийнято вважати, що вік найстарших гірських порід земної кори не перевищує 3,5 млрд років — а вік нашої планети — приблизно 5 млрд. років.
Протягом перших 2 млрд років, можливо, сформувалося від 50 % до 70-80 % всієї сучасної континентальної кори, в наступні 2 млрд років — щонайбільше 40 %, і лише близько 10 % — за останні 500 млн років, тобто у фанерозої. Переломний момент в розвитку земної кори мав місце у пізньому докембрії, коли в умовах існування великих плит вже зрілої континентальної кори стали можливі великомасштабні горизонтальні переміщення, що супроводжувалися субдукцією та обдукцією новоутвореної літосфери. З цього часу утворення і розвиток земної кори відбувається в геодинамічній обстановці, зумовленій механізмом тектоніки плит.
Рухи[ред. | ред. код]
Земна кора, як і гідросфера, є рухомою системою. Глибинними розломами земна кора розділена на блоки. В результаті взаємодії двох сил — тяжіння Землі до Місяця і відцентрової внаслідок обертання Місяця навколо Землі, виникають добові вертикальні рухи земної кори а також припливи і відпливи води в океанах і морях. Подібно такі рухи відбуваються за рахунок обертання Землі разом з Місяцем довкола Сонця. Встановлено, що такі плавні рухи земної кори відбуваються двічі протягом доби і досягають амплітуди декількох десятків сантиметрів. Напрямки цих рухів не є постійними, вони періодично змінюються. У масштабі мільйонів років вони викликали затоплення морем величезних територій і навпаки — виникнення та ріст гірських масивів. Унаслідок такого піднімання земної кори ростуть молоді гори, наприклад структури альпійської гірської системи, до якої належать і Крим, і Карпати. Геофізичними дослідженнями встановлено, що зараз поверхня Карпат піднімається зі швидкістю 0,1 — 10 мм за рік.
Коливальні рухи земної кори[ред. | ред. код]
Повільні плавні безперервні вертикальні переміщення мас гірських порід; одна з форм тектонічних рухів. Причину їх вбачають у глибинних процесах, що відбуваються в мантії Землі, деякі вчені — у космогенних процесах. Коливальні рухи земної кори впливають на зміни рівня Світового океану, що є однією з причин трансгресій та регресій моря, на склад, шаруватість і потужність осадів, на інтенсивність процесів денудації тощо.
Радіальні рухи земної кори[ред. | ред. код]
Рухи земної кори, паралельні радіусу Землі. Протікають повільно або швидко, при землетрусах — стрибкоподібно. Нерідко називаються коливальними рухами земної кори.
Основні тектонічні елементи земної кори[ред. | ред. код]
Найбільш древні і тектонічно малорухливі обширні області материків — древні платформи (кратони), утворені фундаментом з метаморфічних порід докембрійської, в основі архейської і ранньопротерозойської доби, які виступають на поверхню в межах щитів, і платформних чохлів. Євразія поділяється на такі платформи: Східноєвропейська, Сибірська, Китайсько-Корейська, Південнокитайська, Індостанська, Аравійська. На других материках — по одній платформі більш великих розмірів. Інший основний тип тектонічних областей материків і перехідних зон — широкі і досить протяжні рухомі пояси, що виникли 1,6-1 млрд років тому і які протягом пізнього протерозою і фанерозою пройшли складну історію тектонічного розвитку.
Головні типи сучасних тектонічних областей ложа океанів — їх рухомі зони — так звані серединно-океанічні рифтові пояси і розташовані між ними і околицями материків більш стабільні області — океанічні плити.
Глибина[3] км | Шари | Щільність г/см³ | |
---|---|---|---|
0-60 | Літосфера | — | |
0-35(75) | Земна кора | 2,2-2,9 | |
35-60 | … Верхня мантія Землі | 3,4-4,4 | |
35-2890 | Мантія | 3,4-5,6 | |
70—150(400) | … Астеносфера | — | |
2890-5100 | Зовнішнє ядро | 9,9-12,2 | |
5100-6378 | Внутрішнє ядро | 12,8-13,1 |
Хімічний склад[ред. | ред. код]
Більшість (99,79 %) маси кори припадає усього на 9 елементів, масові частки яких представлені в наступній таблиці[4]:
Оскільки кисень і кремній є найбільш поширеними елементами, їх сполуки — силікати, є основними породооутворюючими породами земної кори.
Див. також[ред. | ред. код]
- Континентальна земна кора
- Океанічна земна кора
- Перехідні зони «континент-океан»
Примітки[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Дослідження гравітаційного поля, топографії океану та рухів земної кори в регіоні Антарктики: монографія / О. М. Марченко, К. Р. Третяк, А. Я. Кульчицький та ін. ; за заг. ред. О. М. Марченка, К. Р. Третяка ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. ун-т «Львів. політехніка». — Л. : Вид-во Львів. політехніки, 2012. — 308 c. : іл., 6 окр. арк. іл. — Бібліогр.: с. 294—304 (221 назва). — ISBN 978-617-607-206-5
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — : Східний видавничий дім, 2004—2013.
- Третяк П. Р. Лісівнича історія. Навчальний посібник. — Львів, 2002.
Источник
Перелік предметів
Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія
Підручники в PDF
ГЕОГРАФІЯ
ЛІТОСФЕРА І РЕЛЬЄФ
ЗЕМНА КОРА
Земна кора — тонка зовнішня оболонка Землі середньою
потужністю 32 км. Найбільш тонка вона під океанами (від 4 до 10 км), а найбільш
товста — під материками (від 13 до 90 км). На кору припадає приблизно 5 %
об’єму Землі. Розрізнюють континентальну й океанічну земну кору. Існують також
райони з корою перехідного типу, де океанічна кора повільно перетворюється в
континентальну або, навпаки, частина континентальної кори перетворюється в
океанічну. Такого роду трансформації відбуваються в процесі часткового або повного
плавлення, а також внаслідок динамічних процесів у земній корі. Майже третину
земної поверхні становить суша, що складається з шести материків (Євразії,
Північної і Південної Америки, Африки, Австралії та Антарктиди), островів і
груп островів (архіпелагів). Більша частина суходолу розташована у Північній
півкулі. Взаємне розташування материків змінювалося протягом геологічної
історії. Бл. 200 млн років тому материки розташовувалися в основному у Південній
півкулі і утворювали гігантський суперконтинент Гондвану. Висота поверхні
земної кори істотно розрізняюється від району до району: найвища точка на Землі
— гора Джомолунгма (Еверест) у Гімалаях (8848 м над рівнем моря), а найнижча —
на дні западини Челленджер в Маріанському жолобі поблизу Філіппін (11 022 м
нижче від рівня моря). Таким чином, амплітуда висот поверхні земної кори
становить понад 19 км. Загалом гірські країни з висотами понад 820 м над рівнем
моря займають приблизно 17 % поверхні Землі, а інша територія суходолу — менше
ніж 12 %. На глибоководні (3—5 км) океанічні басейни припадає бл. 58 % земної
поверхні, а 13 % — на досить мілководний континентальний шельф і перехідні
області. Бровка шельфу переважно розташована на глибині бл. 200 м. Надто рідко
безпосередніми дослідженнями можуть бути охоплені шари земної кори, розташовані
глибше за 1,5 км (як, наприклад, у золотоносних рудниках ПАР глибиною понад 3
км, нафтових свердловинах Техасу глибиною бл. 8 км і в найглибшій у світі —
понад 12 км — Кольській буровій експериментальній свердловині). На основі
вивчення цих та інших свердловин отримана велика кількість інформації про
склад, температуру та інші властивості земної кори. Встановлено, що земна кора
складається з твердих гірських порід. Виключення складають привулканічні зони,
де існують вогнища розплавлених порід, або магми, яка виливається на поверхню у
вигляді лави. Загальне уявлення про хімічний склад земної кори склалося на
основі аналізу більш ніж 5000 проб вивержених (магматичних) порід. Встановлено,
що на 99 % вона складається з 12 елементів. У вагових відсотках вони
розподіляються таким чином: кисень (46,6), кремній (27,7), алюміній (8,1),
залізо (5,0), кальцій (3,6), натрій (2,8), магній (2,6), титан (2,1), марганець
(0,4), фосфор (0,1), сірка і вуглевод (разом менше за 0,1). Очевидно, що в
земній корі переважає кисень, тому 10 найбільш поширених металів присутні у
формі оксидів. Однак мінерали, з яких складаються породи, здебільшого
представлені не простими, а складними оксидами; до їхнього складу входить
декілька металів. Оскільки одним з найпоширеніших елементів на Землі є
кремній, багато мінералів являють собою різноманітні складні силікати.
Поєднання мінералів в різних кількісних пропорціях формує різноманіття гірських
порід.
Источник
Про найбільш глибокій западині, Марианском жолобі, ви, напевно, знаєте, так і MapMe про неї вже розповідав. Але чи знаєте ви, що є на планеті місце, яке нижче рівня майже на півкілометра? Так, Земля-матінка нас постійно дивує.
найглибше місце на планеті
Мертве море є найнижчою ділянкою суші на Землі. Тобто по суті, людина тут знаходиться на суші, а рівень моря «говорить», що він під водою.
Узбережжі Мертвого моря знаходиться нижче рівня світового океану на 417,5 метрів. А ще його називають Асфальтовим, Содомським і Морем солі. Знаходиться водойма на кордоні Йорданії і Ізраїлю. Цілком зрозуміло, що та дорога навколо Мертвого моря також є найнижчою дорогою на Землі.
У довжину море 67 кілометрів, а в ширину в самому великому ділянці всього лише 18 кілометрів. Водойма глибиною цілком може похвалитися: максимальний показник 306 метрів, а в середньому до дна до поверхні води 200 метрів.
тобто уявіть, найнижча точка морського дна Мертвого моря знаходиться на 723 метри від рівня світового океану!
Ну і звичайно головна особливість Мертвого моря ― його солоність. Це один із самих солоних водойм на планеті, рівень солі дорівнює 300-310 %, а в деякі роки досягає і 350 %.
Цікаві факти про Мертвому морі
Факт №1. У Мертвому морі ніхто не живе за його солоності. Або майже ніхто. Тут виявлено близько 70 видів ооміцетів і вищих грибів. Їм рівень солі не страшний.
Факт №2. Рівень води в Мертвому морі падає щороку на метр. Це дуже страшно для водойми і загрожує екологічною катастрофою. Так, обсяг води тут зменшився з 325 кубічних кілометрів до 147. Більш того, море практично поділено на 2 частини з-за такого осушення.
Основна причина ― діяльність заводів, які видобувають тут мінерали, а також кліматичні зміни.
Факт №3. Саме поруч з Мертвим морем або навіть на його місці (за деякими версіями) були відомі Содом і Гоморра. Однак пошуки стародавніх міст так і не увінчалися успіхом. Але на дні моря з супутника були зафіксовані аномалії, схожі на руїни міста. А ще гори кам’яної солі на південно-заході водойми називаються Содомскими, правда походження назви так і не встановлено до кінця.
Факт №4. Рівень мінеральних речовин у воді Мертвого моря становить приблизно 30 %.
Факт №5. Існує проект про перекидання води з Червоного і Середземного моря в Мертве. Вартість будівництва каналу оцінюється в 4 мільярди доларів.
Факт №6. Саме на березі Мертвого моря знайшов притулок біблійний Лот зі своїми дочками після руйнування Содому. Тут навіть можна побачити соляний стовп, в який перетворилася дружина Лота.
Факт №7. В околицях Мертвого моря були знайдені Кумранські рукописи, що належать найдавнішої іудейської секти єсеїв. Вони датуються приблизно II століттям до нашої ери. Їх принципи були дуже схожі з євангельськими заповідями. Знайшов випадково хлопчик-бедуїн у 1947 році. Вчені вважають, що саме вчення єсеїв підготували ґрунт для сприйняття християнства.
Хто на другому і третьому місці
Друге місце займає узбережжі озера Ассаль у Джибуті, воно лежить нижче рівня моря на 155 метрів. На третьому місці знаходиться пустеля Долина смерті в Каліфорнії — це найнижча точка обох Америк, 86 метрів нижче рівня моря.
Источник
ГЕОГРАФІЯ
ЛІТОСФЕРА І РЕЛЬЄФ
ЗЕМНА КОРА
Земна кора — тонка зовнішня оболонка Землі середньою
потужністю 32 км. Найбільш тонка вона під океанами (від 4 до 10 км), а найбільш
товста — під материками (від 13 до 90 км). На кору припадає приблизно 5 %
об’єму Землі. Розрізнюють континентальну й океанічну земну кору. Існують також
райони з корою перехідного типу, де океанічна кора повільно перетворюється в
континентальну або, навпаки, частина континентальної кори перетворюється в
океанічну. Такого роду трансформації відбуваються в процесі часткового або повного
плавлення, а також внаслідок динамічних процесів у земній корі. Майже третину
земної поверхні становить суша, що складається з шести материків (Євразії,
Північної і Південної Америки, Африки, Австралії та Антарктиди), островів і
груп островів (архіпелагів). Більша частина суходолу розташована у Північній
півкулі. Взаємне розташування материків змінювалося протягом геологічної
історії. Бл. 200 млн років тому материки розташовувалися в основному у Південній
півкулі і утворювали гігантський суперконтинент Гондвану. Висота поверхні
земної кори істотно розрізняюється від району до району: найвища точка на Землі
— гора Джомолунгма (Еверест) у Гімалаях (8848 м над рівнем моря), а найнижча —
на дні западини Челленджер в Маріанському жолобі поблизу Філіппін (11 022 м
нижче від рівня моря). Таким чином, амплітуда висот поверхні земної кори
становить понад 19 км. Загалом гірські країни з висотами понад 820 м над рівнем
моря займають приблизно 17 % поверхні Землі, а інша територія суходолу — менше
ніж 12 %. На глибоководні (3—5 км) океанічні басейни припадає бл. 58 % земної
поверхні, а 13 % — на досить мілководний континентальний шельф і перехідні
області. Бровка шельфу переважно розташована на глибині бл. 200 м. Надто рідко
безпосередніми дослідженнями можуть бути охоплені шари земної кори, розташовані
глибше за 1,5 км (як, наприклад, у золотоносних рудниках ПАР глибиною понад 3
км, нафтових свердловинах Техасу глибиною бл. 8 км і в найглибшій у світі —
понад 12 км — Кольській буровій експериментальній свердловині). На основі
вивчення цих та інших свердловин отримана велика кількість інформації про
склад, температуру та інші властивості земної кори. Встановлено, що земна кора
складається з твердих гірських порід. Виключення складають привулканічні зони,
де існують вогнища розплавлених порід, або магми, яка виливається на поверхню у
вигляді лави. Загальне уявлення про хімічний склад земної кори склалося на
основі аналізу більш ніж 5000 проб вивержених (магматичних) порід. Встановлено,
що на 99 % вона складається з 12 елементів. У вагових відсотках вони
розподіляються таким чином: кисень (46,6), кремній (27,7), алюміній (8,1),
залізо (5,0), кальцій (3,6), натрій (2,8), магній (2,6), титан (2,1), марганець
(0,4), фосфор (0,1), сірка і вуглевод (разом менше за 0,1). Очевидно, що в
земній корі переважає кисень, тому 10 найбільш поширених металів присутні у
формі оксидів. Однак мінерали, з яких складаються породи, здебільшого
представлені не простими, а складними оксидами; до їхнього складу входить
декілька металів. Оскільки одним з найпоширеніших елементів на Землі є
кремній, багато мінералів являють собою різноманітні складні силікати.
Поєднання мінералів в різних кількісних пропорціях формує різноманіття гірських
порід.
ПопередняЗмістНаступна
Відвідайте наш новий сайт — Матеріали для Нової української школи — планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити
Источник
Типи земної кори
Земну кору вивчено значно краще, ніж глибинні сфери Землі. Як показали геофізичні дослідження, в будові земної кори беруть участь три шари порід. Верхній шар називається осадовим, бо він складений переважно осадовими породами: пісками, глинами, вапняками та ін. Поширений майже скрізь на планеті, але його товщина коливається в значних межах — від кількох метрів на виходах на поверхню давніх кристалічних порід до 15 км в Баренцовому морі. Середній шар називається гранітним за його схожість за щільністю з магматичними породами — гранітами. Поширений переважно під материками, товщина його змінюється від 0 до 20 км. Верхня частина гранітів в деяких районах, наприклад на Кольському півострові, в північних і центральних районах України, виходить на земну поверхню і доступна для безпосереднього вивчення. Нижній шар земної кори найменш досліджений, умовно названий базальтовим внаслідок схожості за щільністю з цією гірською породою. Як і осадові породи, має повсюдне поширення, а товщини його коливаються від 3 до 40 км.
Особливості будови земної кори під континентами і океанами стали причиною поділу її на два типи: континентальну і океанічну. Границя між ними не збігається з межами материків і океанів, вона проходить по океанічному дну на глибинах 2000—3500 м. Досить часто виділяють ще третій тип земної кори — перехідний: в цій зоні спостерігається чергування ділянок континентальної та океанічної кори.
Континентальний тип земної кори найтовщий. Його середня товщина 43,5 км, мінімальна, близько 20 км, — на стику з океанічною корою, максимальна, до 75 км, — під гірськими хребтами Тибету, Тянь-Шаню, Паміру. В цьому типі здебільшого добре виражені всі три шари порід — осадові, гранітні та базальтові.
Океанічний тип земної кори має малу товщину (5—20 км) при значному поширенні. Характерна його особливість — відсутність гранітного шару. Тому осадові породи незначної товщини залягають безпосередньо над базальтовими.
Для перехідного типу земної кори характерна велика контрастність, властива зонам сучасних геосинкліналей. До перехідного типу належить ділянка кори під Курильською дугою, ділянки, зайняті Чорним, Середземним, Червоним і Карибським морями, а також деякі підводні хребти. Утворення перехідного типу кори пов’язане з активним гороутворенням.
Важливі дані про будову і товщину земної кори на одних і тих самих широтах дають гравіметричні дослідження — вивчення сили тяжіння. Нагадаємо, що її величина є рівнодійною притягання маси Землі і відцентрової сили обертання планети.
Гірські хребти створюють у верхніх шарах додаткову масу і тому повинні б збільшити величину сили тяжіння пропорційно масі гір. В океанах же густина води близько 1 г/см8, тому сила тяжіння над її поверхнею повинна б бути меншою, ніж в горах. Низинні райони на суші займають проміжне положення, і тому логічно припустити, що сила тяжіння тут матиме середньоширотні значення.
Вимірювання показали, що фактично сила тяжіння на одній і тій самій паралелі скрізь практично однакова. Це означає, що в горах вона менша від нормальної, тобто тут проявляється, як прийнято говорити, від’ємна гравіметрична аномалія, на морі сила тяжіння більша розрахункової і аномалія тут додатна, на низовинах величини сили тяжіння близькі до розрахункових.
Рис. 16. Ізостазія: a — рівнина; б і в — гірські країни; г — плато; д — океан; 1 — осадові породи; 2 — гранітний шар; 3 — базальтовий шар; 4 — верхня мантія; 5 — океан; 6 — поверхня Мохоровичича (Мохо)
Такий розподіл сили тяжіння та її аномалій пояснюють ізостазією — зрівноваженням ваги земної кори різної густини на верхній мантії. Гірські хребти мають глибокі, але легкі «корені», а океанічне дно складене переважно важкими базальтовими породами (рис. 13). Якщо десь порушена рівновага від зміни навантаження, земна кора поступово спливає (наприклад при руйнуванні гір, таненні льодовиків та ін.) або занурюється в мантію, якщо її вага збільшується. Таким чином, земна кора ніби «плаває» на верхній мантії, а нижня межа кори дзеркально відображає рельєф поверхні Землі. У цьому відношенні кора нагадує айсберг в океані. Згідно із законом Архімеда, всі айсберги, щоб вони могли плавати, мають бути глибоко занурені у воду. Чим вищий айсберг, тим більша його підводна частина. Цей закон можна застосувати і для земної кори — материки мають товстішу кору ніж опущені простори океанічного дна.
Описане явище ізостазії означає, що океан — це не тільки результат наявності води в ньому; поділ земної поверхні на сушу і море зумовлений різною будовою надр Землі. Материки не можуть опуститися нижче рівня Світового океану, бо вони складені головним чином легкими гірськими породами. У будові океанічного дна переважають більш важкі породи. Таким чином, материк не може перетворитися в океан і навпаки.
Думки щодо поділу земної кори на різні типи дотримуються не всі вчені. Деякі геологи вважають, що земна кора скрізь на Землі однакова. Виявлені ж відмінності в характері проходження сейсмічних хвиль і розподілі сили тяжіння пояснюються тим, що кора під океаном зазнає величезного тиску водних мас і насичена водою. Це і змінює її властивості.
Важливі дані про будову земної кори дають відомості, одержані в процесі глибокого буріння. Так, результати аналізів гірських порід, взятих з Кольської надглибокої свердловини, виявилися досить несподіваними. Там, де за геофізичними даними передбачалася наявність базальтового шару (у зв’язку з різкою зміною швидкості проходження хвиль), свердловина пересікла світлі архейські гнейси. Це дуже змінені, чи мета-морфізовані, гірські породи осадового або магматичного походження з високим вмістом кремнезему, і, що дуже важливо, одна з головних складових частин гранітного шару. Виникає питання: невже всі здогадки геологів і геофізиків про будову глибоких надр земної кори виявилися неправильними? Ні, це не так. Надглибоке буріння ще раз показало, наскільки складні природні процеси і яка непроста будова кори. У даному випадку різка зміна швидкостей хвиль пов’язана не з переходом від гранітного шару до базальтового, а з розущільненням порід за рахунок утворення тріщин в процесі звільнення води з кристалічних сіток мінералів під впливом високого тиску і температури.
Результати глибокого буріння змінили уявлення про характер розподілу температур в надрах Землі. Раніше вважалося, що в межах Балтійського щита й у подібних йому регіонах збільшення температур з глибиною незначне. Очікувалося, що на глибині близько 7 км температура досягає 50е, а 10 км — 100°. Насправді температура виявилася значно вищою. До глибини 3 км температура збільшувалася на 1° через кожні 100 м, що відповідало розрахункам. Але далі її приріст досяг 2,5° на кожні 100 м, і, таким чином, на глибині 10 км температура виявилася рівною 180°. Допускають, що висока температура — наслідок інтенсивного теплого потоку, який іде від розігрітої мантії.
Щоб краще вивчити глибинну будову Землі, передбачається закласти кілька нових надглибоких свердловин у різних районах Землі. Деякі з них повинні досягнути границі Мохоровичича. Це означає, що в недалекому майбутньому до рук учених попадуть унікальні зразки геологічних порід. Цілком ймовірно, що глибоке буріння дозволить виявити родовища корисних копалин, розширить уявлення людей про будову надр Землі.
Источник