Речовий склад земної кори
Земна кора складається в основному з дев’яти елементів, на які припадає 99,79 % (табл. 1). Серед решти переважають титан, фосфор, марганець, фтор, сірка, стронцій, барій, вуглець, хлор, нікель. Тому, попри велику кількість можливих комбінацій хімічних елементів, число основних породоутворюючих мінералів у цілому невелике. Декілька елементів — таких, як золото, срібло, мідь, сірка, платина, вуглець у формі графіту і алмазу — зустрічаються в чистому вигляді, але більшість — у вигляді хімічних сполук. Оскільки вміст кисню в земній корі є найбільшим, то хімічні сполуки з ним інших елементів особливо поширені. Кремній та алюміній, які займають відповідно друге і третє місця, найчастіше входять до складу силікатних мінералів. Силікати — це сполуки кремнію і кисню з іншими елементами — такими, як алюміній, натрій, калій, залізо і магній. Порівняно рідше мінеральні сполуки містять карбонати, сульфіди, сульфати, хлориди, фосфати, гідроксиди, нітрати і борати.
Таблиця 1. Вміст у земній корі найбільш поширених елементів (за О.П. Виноградовим, 1959 р.)
Елемент | Відсоток від загальної маси | Елемент | Відсоток від загальної маси |
Кисень | 47,2 | Натрій | 2,64 |
Кремній | 27,6 | Калій | 2,6 |
Алюміній | 8,8 | Магній | 2,1 |
Залізо | 5,1 | Водень | 0,15 |
Кальцій | 3,6 | Усі решта | 0,21 |
Хімічний склад у земній корі безперервно оновлюється. Пояснюється це постійним переміщенням хімічних елементів у складі газів, водних і твердих розчинів. Завдяки міграції елементів між різними шарами кори, а також між материками і океанами здійснюється взаємний обмін речовиною. Але дослідження хімічного складу континентального й океанічного типів кори показали, що між ними є помітні відмінності: в континентальній земній корі підвищений вміст оксидів кремнію, натрію, калію і фосфору, в океанічному типі оксидів алюмінію, кальцію, заліза, титану, марганцю.
Хімічний склад земної кори, маса якої становить лише 1 % маси планети, відмінний від складу Землі в цілому. За даними О.Є. Ферсмана, найпоширенішими елементами Землі є (% маси): залізо — 39,76; кисень — 27,71; кремній — 14,53; магній — 8,69; нікель — 3,46; кальцій — 2,32; алюміній — 1,79; сірка — 0,64; інші — 1,1. Середній хімічний склад земних порід близький до складу більшості метеоритів. Таку ж схожість засвідчили дослідження ґрунту Місяця, доставленого на Землю автоматичними станціями і астронавтами. Таким чином, зіставлення хімічного і мінерального складу метеоритів та інших тіл Сонячної системи свідчить про єдність походження матерії внутрішніх планет.
В природі мінерали (однорідні за складом і будовою хімічні сполуки або однорідні елементи) зустрічаються у твердому, рідкому або газоподібному стані. Основну масу складають тверді мінерали. Кристали мінералів мають форму багатогранників, для них характерне строго закономірне розташування атомів, з яких вони складаються.
Мінерали визначаються з допомогою спеціальних методів дослідження за кольором, блиском, спайністю, зломом, твердістю, кольором риски, питомою масою, розчинністю, магнітними властивостями, заломленням світлових і рентгенівських променів.
У природних умовах мінерали складають різні сполучення і утворюють гірські породи, які за походженням поділяють на три групи: магматичні, осадові, метаморфічні. Основну масу земної кори складають магматичні гірські породи (близько 95 % її маси). Поверхня ж Землі на 75 % складена осадовими породами і на 25 % — магматичними і метаморфічними породами.
Магматичні породи утворюються з магми або лави (вилитої на поверхню магми). Породи, що утворилися з магми на глибині, називаються інтрузивними, а на поверхні — ефузивними. Магматичні породи складаються переважно з силікатів і алюмосилікатів, найважливішими компонентами яких є оксиди кремнезему Si02 і глинозему А1203. За вмістом кремнезему магматичні породи поділяються на чотири групи, які представлено в табл. 2.
Таблиця 2. Поділ магматичних порід за вмістом кремнезему
Породи | Вміст Si02, % | Характерні породи | |
Інтрузивні | Ефузивні | ||
Ультраосновні | 40 | Дуніти, піроксеніт, перідотит | |
Основні | 40—52 | Габро | Базальт, діабаз |
Середні | 52—65 | Діорит | Андезит |
Кислі | 65 | Граніт | Ліпарит (ріоліт) |
Осадові гірські породи бувають уламкового, органічного і хімічного походження. Відомо, що під дією тепла та холоду, вологи, вітру гірські породи постійно руйнуються, розпадаються на уламки, пісок, пил, мул. Текучі води, льодовики, вітер зносять цей вивітрений матеріал у моря, озера, низовини. Найбільша кількість піщаного і мулистого матеріалу осідає в морях і океанах. Спочатку він представляє собою напіврідку масу, але пізніше під тиском нових шарів ущільнюється і згодом перетворюється в тверду осадову породу: пісок — у пісковик, глина — в глинистий сланець. Ці гірські породи уламкового походження. Осадові породи органічного походження утворюються в результаті нагромадження органічних решток після відмирання тварин та рослин. Так, наприклад, органічного походження є крейда, яка складається головним чином з панцирів дрібних одноклітинних водоростей і мікроскопічних раковин корененіжок. Органічне походження має багато вапняків і такі корисні копалини, як кам’яне та буре вугілля. Осадові породи хімічного походження утворюються в результаті випадання з водних розчинів різноманітних розчинених речовин (наприклад, кам’яна сіль).
Метаморфічні гірські породи утворюються в процесі глибинного перетворення осадових і магматичних порід, які, будучи похованими під пластами нових нашарувань, опиняються в умовах великого тиску і високої температури. Інколи відбувається повне переплавлення порід, внаслідок чого з граніту та одночасно з осадових порід утворюється гнейс, а наприклад, з рихлого пісковику — дуже твердий кварцит. Перекристалізація вапняку приводить до утворення мармуру. Метаморфічні породи відрізняються специфічним мінеральним складом і набувають нових текстурних ознак, наприклад сланцюватості. До числа найпоширеніших метаморфічних порід належать глинисті сланці, гнейси, кварцити, мармури, скарни, роговики.
Источник
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Кора.
Земна́ кора́ — зовнішній шар земної кулі, одна зі структурних оболонок планети, як ядро, мантія. Земна кора є твердим утворенням товщиною 5—40 км, що становить 0,1—0,5 % радіуса Землі. Від мантії Землі відокремлена поверхнею Мохоровичича. Фактично земна кора ніби плаває на поверхні магми, і тому на планеті спостерігаються її деформації та рухи. В основі сучасних уявлень про структуру лежать геофізичні дані про швидкість поширення пружних (переважно поперечних) хвиль.
Типи земної кори[ред. | ред. код]
Схематичний профіль перехідної зони «континент-океан»
Земна кора відрізняється під материками та океанами за складом та потужністю. Розрізняють материкову та океанічну земну кору, що різняться за складом, будовою, потужністю й іншими характеристиками. У залежності від густини порід, що її складають, у корі виділяють три шари: «базальтовий», «гранітний» та осадовий.
Потужність континентальної кори в залежності від тектонічних умов становить від 25-45 км (на платформах) до 60-80 км (в областях гороутворення). У континентальній корі розрізняють осадовий (до 20-25 км), «гранітний» або «гранітно-метаморфічний» (в середньому 15 км, густина порід 2,6-2,7 т/м³) і «базальтовий» (20-35 км, густина порід 2,7-3,0 т/м³) шари. Назви «гранітного» і «базальтового» шарів умовні і історично пов’язані з виділенням межі Конрада, яка їх розділяє. Обидва ці шари іноді об’єднують в поняття консолідованої кори.
Основна відмінності океанічної кори від континентальної — відсутність «гранітного» шару, істотно менша потужність (2-10 км), більш молодий вік (юра, крейда, кайнозой), велика латеральна однорідність. Океанічна кора складається з трьох шарів. Перший шар, або осадовий, має потужність до 1-2 км. Другий шар — вулканічний, або акустичний підмурівок, має в середньому потужність 1-2 км (за іншими даними, 1,2-1,8 км). Детальні дослідження дозволили розділити його на три горизонти (2А, 2В і 2С). Третій шар океанічної кори — «базальтовий» потужністю 4-8 км (інші дані — від 2 до 5 км).
Вік[ред. | ред. код]
Материкова земна кора є послідовним нашаруванням осадових гірських порід різного віку. Нижні горизонти таких нашарувань є найстаршими. Часто вони можуть бути метаморфізованими, тобто такими, які пройшли певну термічну обробку в земних надрах. Вік гірських порід визначають застосовуючи спеціальні методи. Цим займається наука геохронологія. Великою кількістю радіологічних досліджень доведено, що вік найстарших гірських порід земної кори за торієм-232 є не більшим ніж 3,5 мільярда років. Тому прийнято вважати, що вік найстарших гірських порід земної кори не перевищує 3,5 млрд років — а вік нашої планети — приблизно 5 млрд. років.
Протягом перших 2 млрд років, можливо, сформувалося від 50 % до 70-80 % всієї сучасної континентальної кори, в наступні 2 млрд років — щонайбільше 40 %, і лише близько 10 % — за останні 500 млн років, тобто у фанерозої. Переломний момент в розвитку земної кори мав місце у пізньому докембрії, коли в умовах існування великих плит вже зрілої континентальної кори стали можливі великомасштабні горизонтальні переміщення, що супроводжувалися субдукцією та обдукцією новоутвореної літосфери. З цього часу утворення і розвиток земної кори відбувається в геодинамічній обстановці, зумовленій механізмом тектоніки плит.
Рухи[ред. | ред. код]
Земна кора, як і гідросфера, є рухомою системою. Глибинними розломами земна кора розділена на блоки. В результаті взаємодії двох сил — тяжіння Землі до Місяця і відцентрової внаслідок обертання Місяця навколо Землі, виникають добові вертикальні рухи земної кори а також припливи і відпливи води в океанах і морях. Подібно такі рухи відбуваються за рахунок обертання Землі разом з Місяцем довкола Сонця. Встановлено, що такі плавні рухи земної кори відбуваються двічі протягом доби і досягають амплітуди декількох десятків сантиметрів. Напрямки цих рухів не є постійними, вони періодично змінюються. У масштабі мільйонів років вони викликали затоплення морем величезних територій і навпаки — виникнення та ріст гірських масивів. Унаслідок такого піднімання земної кори ростуть молоді гори, наприклад структури альпійської гірської системи, до якої належать і Крим, і Карпати. Геофізичними дослідженнями встановлено, що зараз поверхня Карпат піднімається зі швидкістю 0,1 — 10 мм за рік.
Коливальні рухи земної кори[ред. | ред. код]
Повільні плавні безперервні вертикальні переміщення мас гірських порід; одна з форм тектонічних рухів. Причину їх вбачають у глибинних процесах, що відбуваються в мантії Землі, деякі вчені — у космогенних процесах. Коливальні рухи земної кори впливають на зміни рівня Світового океану, що є однією з причин трансгресій та регресій моря, на склад, шаруватість і потужність осадів, на інтенсивність процесів денудації тощо.
Радіальні рухи земної кори[ред. | ред. код]
Рухи земної кори, паралельні радіусу Землі. Протікають повільно або швидко, при землетрусах — стрибкоподібно. Нерідко називаються коливальними рухами земної кори.
Основні тектонічні елементи земної кори[ред. | ред. код]
Найбільш древні і тектонічно малорухливі обширні області материків — древні платформи (кратони), утворені фундаментом з метаморфічних порід докембрійської, в основі архейської і ранньопротерозойської доби, які виступають на поверхню в межах щитів, і платформних чохлів. Євразія поділяється на такі платформи: Східноєвропейська, Сибірська, Китайсько-Корейська, Південнокитайська, Індостанська, Аравійська. На других материках — по одній платформі більш великих розмірів. Інший основний тип тектонічних областей материків і перехідних зон — широкі і досить протяжні рухомі пояси, що виникли 1,6-1 млрд років тому і які протягом пізнього протерозою і фанерозою пройшли складну історію тектонічного розвитку.
Головні типи сучасних тектонічних областей ложа океанів — їх рухомі зони — так звані серединно-океанічні рифтові пояси і розташовані між ними і околицями материків більш стабільні області — океанічні плити.
| Глибина[3] км | Шари | Щільність г/см³ | |
|---|---|---|---|
| 0-60 | Літосфера | — | |
| 0-35(75) | Земна кора | 2,2-2,9 | |
| 35-60 | … Верхня мантія Землі | 3,4-4,4 | |
| 35-2890 | Мантія | 3,4-5,6 | |
| 70—150(400) | … Астеносфера | — | |
| 2890-5100 | Зовнішнє ядро | 9,9-12,2 | |
| 5100-6378 | Внутрішнє ядро | 12,8-13,1 |
Хімічний склад[ред. | ред. код]
Більшість (99,79 %) маси кори припадає усього на 9 елементів, масові частки яких представлені в наступній таблиці[4]:
Оскільки кисень і кремній є найбільш поширеними елементами, їх сполуки — силікати, є основними породооутворюючими породами земної кори.
Див. також[ред. | ред. код]
- Континентальна земна кора
- Океанічна земна кора
- Перехідні зони «континент-океан»
Примітки[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Дослідження гравітаційного поля, топографії океану та рухів земної кори в регіоні Антарктики: монографія / О. М. Марченко, К. Р. Третяк, А. Я. Кульчицький та ін. ; за заг. ред. О. М. Марченка, К. Р. Третяка ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. ун-т «Львів. політехніка». — Л. : Вид-во Львів. політехніки, 2012. — 308 c. : іл., 6 окр. арк. іл. — Бібліогр.: с. 294—304 (221 назва). — ISBN 978-617-607-206-5
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — : Східний видавничий дім, 2004—2013.
- Третяк П. Р. Лісівнича історія. Навчальний посібник. — Львів, 2002.
Источник
>Вещественний склад земної кори
>Минерали й гірські породи. Земне кора складена мінералами і гірськими породами.Минерали — це дуже стійкі хімічні з’єднання заліза і самородні елементи, мають суворо конкретне, тільки їм властиве внутрішню будову.Минерали утворюються у результаті ендогенних і екзогенних процесів, і навіть можуть вирощуватися в лабораторіях, на заводах (коштовним камінням) і морських фермах (перли).
У природі існують тверді (алмаз, кварц), рідкі (вода, нафту, ртуть) і газоподібні (все гази) мінерали. Тверді мінерали може бути кристалічними (>галит, кварц) і аморфними (опал, все смоли).Кристаллические складаються з багатьох структурних елементів, що становлятьмногогранники-кристалли, аморфні кристалів немає. Будова мінералів визначає їх властивості. Один і хоча б хімічний елемент (чи з’єднання) може утворювати різні кристалічні форми, тобто. різні мінерали. Так, алмаз і графіт складаються з вуглецю (З), пірит імарказит — з сульфіду заліза (>FeS2),кальцит іарагонит — з карбонату кальцію (>CaCO3) тощо.
Відомо більш 2500 мінералів, і якщо і їх різновиду — близько 4000, проте трохи більше 50 (>до1%) їх маютьпородообразующее значення. Сучасна класифікація мінералів полягає в їх складі — й будову. У табл.III.3 приведено класифікаціяпородообразующих і спроби деяких найчастіше трапляються чи які мають особливий інтерес мінералів.
Гірські породи — мінеральні агрегати з більш-менш постійним мінеральним складом. Вони може бутимономинеральними, тобто. які з одного мінералу, як, наприклад, кам’яна сіль (згалита), або з кількох мінералів, як, наприклад, граніт (з польовихшпатов, кварцу,биотита,амфибола). Багатомономинеральние породи носять таку ж назви, як іслагающие їх мінерали: нафту, вода, слюда, глина, ангідрит, гіпс тощо.Сипучие, рідкі й пластичні гірські породи нерідко називають геологічними утвореннями.
ТаблицяIII.3
Класифікація мінералів
| >Классификационная група | Поширення в земної корі | Основні мінерали |
| 1.Самородние елементи | Близько 90 мінералів — 0,1% маси земної кори | Золото, платина, срібло — дорогоцінні метали, мідь — кольорової метал, алмаз — дорогоцінний камінь, графіт, сірка, миш’як |
| 2.Сульфиди | Близько 200 мінералів — 0,25 % маси земної кори | >Сфалерит — цинкова руда,галенит — свинцева руда,халькопирит — мідна руда, пірит — сировину для хімічної промисловості, кіновар — ртутна руда |
| 3.Сульфати | Близько 260 мінералів, ~0,1% маси земної кори | Гіпс, ангідрит, барит — цементне сировину, виробний камінь, і ін. |
| 4.Галлоиди | Близько 100 мінералів | >Галит — кам’яна сіль,сильвин -калийное добриво, флюорит -фторид |
| 5. Фосфати | Близько 350 мінералів — 0,7% маси земної кори | >Фосфорит — добриво |
| 6.Карбонати | Близько 80 мінералів, ~1,8% маси земної кори | >Кальцит,арагонит, доломіт — будівельний камінь;сидерит,родохрозит — руди заліза і марганцю |
| 7. Окисли | Близько 200 мінералів, ~17% маси земної кори | Вода, лід; кварц, халцедон, яшма, опал, кремінь, корунд -дорогоцінні і напівкоштовне каміння;бокситовие мінерали — руди алюмінію, мінерали руд заліза, олова, марганцю, хрому та інших. |
| 8.Силикати | Близько 800 мінералів, ~80% земної кори | >Пироксени,амфиболи, польовішпати, слюди, зміїний, глинисті мінерали — основніпородообразующие мінерали; гранати,оливин, топаз,адуляр, амазоніт — дорогоцінні і напівкоштовне каміння |
По генезису (походженню) гірські породи класифікують на магматичні, метаморфічні і осадові. З лише магматичні породи є первинними.Метаморфические і осадові породи утворилися з допомогою зміни і руйнувань магматичних порід.
>Магматические гірські породи.Магматические гірські породи, як іслагающие їх мінерали, формуються змагматического розплаву призастивании магми у надрах (>интрузивние) і поверхні (>еффузивние) Землі. Більшість магматичних порід складеносиликатними мінералами і за вмістом у якихкремнекислоти (>SiO2) діляться на кислі, середні, основніультраосновние. У табл.III.4 дано назви і характеристики головних представників цих груп порід.
ТаблицяIII.4
>Магматические гірські породи
Тип магми (лави) | >СодержаниеSiO2, % | Забарвлення | >Интрузивниекристаллические | Типові мінерали | >Эффузивниестекловатие |
| Кисла | > 65 | Світла строката, світло-сіра | Граніт | >Кварц, польовий шпат,биотит | >Липарит |
| Середня | 65 — 52 | Сіра | >Диорит | >Плагиоклаз, рогова обманка,биотит | >Андезит |
| Основна | 52 — 45 | >Темно-серая | >Габбро | >Плагиоклаз, піроксени | >Базальт |
| >Ультра основна | < 45 | Майже чорна, зеленувато-чорна | >Перидотит | >Оливин, піроксени | >Пикрит |
>Интрузивние магматичні гірські породи формуються призастивании магми на глибині. Процес відбувається досить повільно, і часу вистачає на шляху зростання кристалів, томуинтрузивние породи мають кристалічний будова.Эффузивние магматичні породи утворюються при швидкому остиганнівирвавшейся на земну поверхню магми (лави), і кристали не встигають сформуватися, тому породи маютьстекловатое (тобто.некристаллическое) будова. Особливу групу магматичних утворень є жильні породи, із якими пов’язані родовища заліза, міді, цинку, олова, золота, срібла, коштовного каміння і багатьох інших з корисними копалинами. Отже,интрузивние породи відрізняють відеффузивних з їхньої внутрішньому будовою, а кислі, середні, основніультраосновние — з фарбування, який означає вміст у породіSiO2, аинтрузивних порід — їх мінерального складу.
>Метаморфические гірські породи.Метаморфические гірські породи утворюються у результаті складних змін у складі — й будову гірських порід у зв’язки України із впливом ними високих температур і тисків. Із кожним типом метаморфізму (регіональним,дислокационним, контактному і ударному) пов’язані певні породи. З регіональним, типовим для великихплатформенних територій, пов’язаний найбільш великий спектр порід. Ближче до (але достатньої глибині!) утворюються породи так званоїзеленокаменнойфации, містять багато зеленого мінералухлорита. Найбільш типові з цією зони сланці — породи зісланцеватим будовою ісерпентинити. Глибше, тобто. за більш високих температур і тиску, формуються більш щільні кристалічні сланці, гнейси,амфиболити відтак частковогопереплавленияамфиболитов, -мигматити[1]. На великих глибинах, біля кордону розділу з мантією, виникаютьгранулити[2] іеклогити[3] — своєрідні щільні кристалічні породи з наборомметаморфических мінералів.
>Динамометаморфизм (>дислокационний) супроводжується освітою матеріалу руйнації материнської породи, у якому присутні метаморфічні новоутворення (>хлорит, тальк, слюда). Ці пухкі породи називаютьсямилонитами.Уплотняясь,милонити набуваютьсланцеватое будова. У цьому вже міцної породі все мінеральні збіжжя і їх агрегатирасплюснути. Такі породи називаютьбластомилонитами.
Приконтактовом типі метаморфізму перетворенню піддаються породи, що ізвнедрившейсяинтрузией. Якщо яка вміщає породою є вапняки, та якщо з магми виділяється дуже багато гарячихминерализованних газів і водяної пари, у зоні контакту утворюєтьсяразнокристаллическая своєрідна порода, званаскарном.Скарни — породи, є справжньої природної комори промислових скупчень заліза, вольфраму, олова, цинку і багатьох коштовного каміння. При простому випалюванні порід у контактної зоні утворюютьсяроговики.
Падіння на Землю метеоритів викликає процес ударного метаморфізму. Зрозуміло, ступінь метаморфізму в зонах (>астробле мах) максимальна у точці удару таконусовидно скорочується з глибиною.Породи, які виникли у результаті ударного типу метаморфізму, об’єднані загальним назвою -импактити. З ними пов’язані родовища алмазів і гранатів.
Отже, метаморфічні гірські породи дуже різноманітні.Различать їх може допомогти знання особливостей будівлі та набору типовометаморфических мінералів.
>Осадочние гірські породи.Осадочние гірські породи формуються лежить на поверхні Землі або ледь глибше з харчів вивітрювання, життєдіяльності організмів, у вигляді хімічної садки солей з перенасичених розчинів. Особливу групу порід становлять горючі корисні копалини.Осадочние породи покривають близько 75% поверхні континентів, і переважна частина їх утворилася з опадів морських водойм. По генетичному ознакою їх поділяють чотирма класифікаційні групи:обломочние; глинисті; хімічні іорганогенние;каустобиолити.
>Обломочние породи складено переважно продуктами фізичного вивітрювання і поділяються за величиною що становлять їх уламків на:грубообломочние (валуни, щебінь, галька, гравій — пухкі, конгломерати ібрекчии -сцементированние);среднеобломочние (піски і пісковики);мелкообломочние (>алеврити іалевролити). Нижній межа розміру частинок, що становлятьобломочние матеріали, — 0,01 мм.
>Глинистие породи складаються з продуктів хімічного вивітрювання і складено частинками розміром 0,01-0,001 мм дрібніший від. З іншого боку, глинисті породи складеноглинистими мінералами, мають специфічні властивості.Глинистие породи становлять близько 50% маси всіх осадових порід.Окаменелая глина називаєтьсяаргиллитом.
У четвертинних відкладеннях, особливо льодовикового походження, присутніпесчано-глинистие (більше глини, ніж піску) іглинисто-песчанистие (більше піску, ніж глини), які за змісті меншою складової частини близько тридцяти% називаютьсясуглинками ісупесями відповідно.
Хімічні іорганогенние породи з походження або є хімічно обложеними, або сформованіскелетними фрагментами організмів. Деякі породи цієї групи може бути як хімічного, і органогенного генези (карбонатні, крем’янисті,фосфатние).В специфічних морськихобстановках утворюютьсяжелезо-марганцевие,фосфоритовие, баритові конкреції,арагонитовие голки іоолити та інші мінеральні освіти. У водоймахаридних (посушливих) зон формуються покладихлоридних (кам’яна і калійна),сульфатних (гіпс, ангідрит, барит), карбонатних (>известняк, доломіт) та інших солей.
>Горючие корисні копалини (>каустобиолити) утворюють два генетичних низки: вугілля й нафти. Ряд вугілля включає торф,лигнит, буре і кам’яне вугілля, антрацит. У нафтової ряд входять всеуглеводородние гази, нафту, озокерит (гірський віск), асфальт. Проте, антрацит, як і які стосуються цій групі порід горючі сланці, Власне, є метаморфічними породами і доосадочним віднесено умовно.
Будова земної кори
Типи кори. У різних регіонах співвідношення між різними гірськими породами в земної корі різна, причому можна знайти залежність складу кори від характеру рельєфу і внутрішнього будівлі території. Результати геофізичних досліджень, і глибоко буріння дозволили виділити дві основні і двоє перехідних типу земної кори. Основні типи маркірують такі глобальні структурні елементи кори як континенти і океани. Ці структури чудово показані в рельєфі Землі, і це властивіконтинентальнийи океанічний типи кори (рис.III.6).
>Рис.III.6. Типи земної кори:
1 — вода, 2 — осадовий шар, 3 -переслаивание осадових порід
і базальтів, 4 -базальти і кристалічніультраосновние породи,
5 -гранитно-метаморфический шар, 6 -гранулитово-базитовий шар,
7 — нормальна мантія, 8 -разуплотненная мантія
Континентальна кора розвинена під континентами і як говорилося, має різну потужність. У межахплатформенних областей, відповідних континентальним рівнинам, це 35-40 км, в молодих гірських спорудах — 55-70 км. Максимальна потужність земної кори — 70-75 км — встановлено під Гімалаями іАндами. У континентальної корі виділяються дві товщі: верхня — осадова і нижня — консолідована кора. У консолідованої корі присутні дваразноскоростних шару: верхнійгранито-метаморфический[4], складений гранітами ігнейсами, і нижнійгранулитово-базитовий[5], складенийвисокометаморфизированними основними породами типу габро чиультраосновнимимагматическими породами.Гранито-метаморфический шар вивчений покернам щонайглибших свердловин;гранулитово-базитовий — погеофизическим даним та результатівдрагирования, все ще робить її існування гіпотетичним.
У частині верхнього шару можна знайти зона ослаблених порід, за складом і сейсмічним характеристикам мало чим різниться від цього. Причина виникнення -метаморфизм порід та йогоразуплотнение з допомогою втрати конституційної води. Не виключено, що породигранулитово-базитового шару — то всі ті ж породи, але ще більше високометаморфизированние.
Океанська кора й у Світового океану. Вона відрізняється від континентальної за проектною потужністю і складу. Потужність її коштує від 5 до 12 км, становлячи загалом 6-7 км. Згори донизу в океанській корі виділяються три шару: верхній шар пухких морських осадових порід до 1 км потужністю; середній, представленийпереслаиванием базальтів, карбонатних і кременистих порід, потужністю 1-3 км; нижній, складений основними породами типу габро, часто зміненимиметаморфизмом доамфиболитов, іультраосновнимиамфиболитами, потужність 3,5-5 км. Перші дві шару пройдено буровими свердловинами, третій охарактеризований матеріаломдрагирования.
>Субокеанская кора розвинена під глибоководними улоговинами околичних й міністерство внутрішніх морів (Чорне, Середземне, Охотське та інших.), і навіть виявлено у деяких глибоких впадинах суші (центральная частинаПрикаспийской западини). Потужністьсубокеанской кори 10-25 км, причому збільшена вона переважно з допомогою осадового шару, що залягає безпосередньо на нижньому шарі океанській кори.
>Субконтинентальная кора й у острівних дуг (>Алеутской, Курильської,Южно-Антильской та інших.) й околиць материків. По будовою вона близька до континентальної корі, однак має меншу потужність — 20-30 км. Особливістюсубконтинентальной кори є нечітка межа між верствами консолідованих порід.
Отже, різні типи земної кори чітко поділяють Землю на океанічні і континентальні блоки. Високе становище континентів пояснюється потужнішою і менше щільною земної корою, а занурена становище ложа океанів — корою тоншу, а більш щільною важкою. Область шельфуподстилается континентальної корою і є підводним закінченням материків.
Структурні елементи кори. Крім розподілу таких планетарні структурні елементи, як океани і континенти, земна кора (і літосфера) виявляє регіонисейсмичние (>тектонически активні) іасейсмичние (спокійні).Спокойними є внутрішні області континентів і ложа океанів — континентальні і океанічні платформи. Між платформами розташовуються вузькісейсмичние зони, які маркуютьсявулканизмом, землетрусами, тектонічними переміщеннями. Ці зони відповідаютьсрединно-океаническим хребтах і зчленуванням острівних дуг чи околичних гірських хребтів і глибоководних жолобів на периферії океану.
У океанах розрізняють такі структурні елементи:
-срединно-океанические хребти — рухливі пояса зосевимирифтами типуграбенов;
— океанічні платформи — спокійні областіабиссальних улоговин зосложняющими їхподнятиями.
На континентах основними структурними елементами є:
— гірські споруди (>орогени[6]), які, подібносрединно-океаническим хребтах, можуть виявлятитектоническую активність;
— платформи — переважно спокійні втектоническом відношенні великі території із сильним чохлом осадових гірських порід (рис.III.3, б).
Гірські споруди мають складне внутрішню будову і історію геологічного розвитку. У тому числі виділяютьсяорогени, складені молодимидопалеогеновими морськими відкладеннями (Карпа ти, Кавказ, Памір), давніші, сформовані ізраннемезозойских,палеозойских ідокембрийских порід, які зазналискладкообразовательние руху. Ці древні хребти булиденудировани, нерідко повністю, а новітнє час відчули вторинне підняття. Це відроджені гори (Тянь-Шанем, Алтай, Саяни, хребти Прибайкалля і Забайкалля).
Гірські споруди поділяються іокаймляются зниженими територіями -межгорнимипрогибами і западинами, які заповнені продуктами руйнації хребтів. Наприклад, Великий Кавказ облямованийЗападно-Кубанским,Восточно-Кубанским іТерско-Каспийским передовимипрогибами, як від Малого Кавказу відділенийРионской іКуринскоймежгорними западинами.
Не всі давні гірські споруди було залучено в повторне горотворення. Велика частина їх після вирівнювання повільно опускалася, була залита морем, і релікти гірських масивів нашарувалася товща морських опадів. Так сформувалися платформи. У геологічному будову платформ завжди є дваструктурно-тектонических поверху: нижній, складенийметаморфизированними залишками колишніх гір,являющий собою фундамент, і верхній, представлений осадовими гірськими породами (рис.III.7).
>Рис.III.7. Будова платформи
Платформи здокембрийским фундаментом вважаються
Источник
