Зовнішні процеси земної кори

Тема. ЗОВНІШНІ ПРОЦЕСИ, ЩО ЗУМОВЛЮЮТЬ ЗМІНИ ЗЕМНОЇ КОРИ

Мета: поглиблення знань про літосферу шляхом вивчення процесів зовнішніх сил Землі; формування вмінь встановлювати взаємозв’язки між дією зовнішніх сил та формами рельєфу; подальший розвиток умінь учнів працювати з текстом підручника, атласами, схемами; виховувати навички колективного спілкування, взаємодопомоги.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання:атласи, підручники, фізична карта півкуль, дидактичні картки, аркуші паперу, маркери, картинки, що демонструють різні зовнішні процеси.

Опорні поняття: літосфера, земна кора, нерівності, вітер, яр.

—Літосфе́ра — верхня тверда оболонка земної кулі. До її складу входять земнакора та субстрат (верхня частина мантії Землі).

—Земна́ кора́ — зовнішній шар земної кулі, одна зі структурних оболонок планети, як ядро, мантія.

—Ві́тер — великомасштабний потік газів. На Землі вітер є потоком повітря,на інших планетах він є потоком властивих цим планетам атмосферних газівіншого складу. Найсильніші вітри на планетах Сонячної системи спостерігаються на Нептуні .

Базові поняття: зовнішні процеси, вивітрювання, ерозія, дюни, бархани.

СТРУКТУРА УРОКУ

I. Організаційний процес

II. Актуалізація опорних знань та вмінь

1. Прийом «Географічна розминка» — «Світлофор»

Використовується фізична карта півкуль та атласи.

Учитель ставить запитання про розміщення вулканів з використанням «підказок», учні за допомогою «світлофора» відповідають.

Зразки запитань

• Який із сучасних діючих вулканів найвищий?

• Який найвищий вулкан Африки?

• Назвіть вулкан, якому поклоняються жителі Японії.

• Який вулкан знаходиться в Антарктиді?

• Назвіть вулкан, що «не відбувся» у Кримських горах?

IIІ. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності

Ми з вами говорили про внутрішні сили землі. Ви вже знаєте, яку важливу роль вони відіграють. Та гори, які будуються внутрішніми силами, не вічні. На їх місце приходять інші форми землі, також прекрасні.

Ви знаєте, Земля немов жива є? 
Росте гора-дитина й помирає. 
Якби були на світі лиш вулкани, 
Як думаєш, яка планета стане? 
(Усюди будуть вулканічні гори, 
Наука так говорить). 
Але, на щастя, я скажу вам ще,

Крім землетрусів і вулканів інше диво є

І ми його щоразу бачимо усюди,

До нього навіть звикли люди.

Цих див так вчили нас в казках,

їх три є: Сонце, …… (вітер і вода).

Себе вони по-різному являють,

І нам чуда природи представляють.

Хто керує змінами рельєфу? Хто гори перетворює в рівнини? Про це ми поговоримо на сьогоднішньому уроці. 

 IV. Вивчення нового матеріалу

Загальні відомості про рельєф

       Нерівності земної поверхні складаються з підвищень і понижень, що багаторазово повторюються та чергуються між собою і називаються формами рельєфу.

        Кожна форма — це геометричне тіло, обмежене зверху і з боків поверхнями різного зовнішнього вигляду та протяжності. Вони називаються елементами рельєфу і поділяються на плоскі поверхні і схили. При зіткненні двох чи більше елементарних поверхонь різної орієнтації в просторі утворюються вершини, гребені, сідловини, перегини схилів, лінії вододілів і тальвегів.

Форми рельєфу поділяють на додатні (опуклі) та від’ємні (ввігнуті), прості і складні, замкнуті й незамкнуті (відкриті). Від’ємні форми (котловина, долина) утворені схилами, які розміщуються навпроти один одного. У додатних форм (гора, хребет) схили розміщені в різних сторонах. Додатні та від’ємні форми можуть розміщуватись на місцевості на деякій відстані одна від одної або прилягати, утворюючи поєднані форми. Поєднані одна з одною додатні та від’ємні форми мають спільний схил, у зв’язку з чим межа між ними може бути проведена тільки умовно.

     Замкнутими називають форми, обмежені схилами зі всіх боків, а відкритими (незамкнутими) ті з них, які не мають схилів з одного чи двох боків. Відкриті форми ніколи не бувають ізольованими.

Вони прилягають до сусідніх форм більшого розміру або зливаються з ними, ускладнюючи їх зовнішній вигляд. Горизонталі, що оточують їх на топографічних картах, ніколи не замикаються, тоді як замкнуті форми зображуються горизонталями, що мають вигляд кілець чи овалів.

Замкнуті від’ємні форми рельєфу безстічні. Тому в них, при наявності непроникних порід в умовах вологого клімату, дуже часто назбирується вода, утворюючи озера та болота. По незамкнутих від’ємних формах відбувається посилений стік поверхневих вод, внаслідок чого до них, здебільшого, прилягають ріки та струмки.

       За ступенем складності всі форми діляться на складні й прості. Прості форми, звичайно, невеликі за розмірами, мають більш-менш правильні геометричні контури і не діляться на форми меншого розміру. Складні форми — це комбінації окремих простих форм. У рельєфі земної поверхні переважають складні форми.

        Вони утворюються в результаті руйнування і розчленування раніше створених простих форм або в результаті накопичення пухкого уламкового матеріалу на їх поверхні, тому виникають різноманітні накладені форми (насаджені й вироблені). В цих двох випадках малі форми, що ускладнюють більші утворення, пізніші за часом свого виникнення, у зв’язку з чим їх називають вторинними формами.

      Великі форми, на яких вони розміщені, називають первинними. Інколи дрібні форми виникають на поверхні великих одночасно з їх утворенням і є цілком обов’язковим елементом їх морфології. Такими вважають кратери вулканічних конусів, русла дельтових проток і т. д. Часто такі форми виникають не одночасно, а в різний час, утворюючись послідовно одна за одною з ростом тієї великої форми, яку вони ускладнюють. їх називають серійними формами. Це, зокрема, річкові, морські, озерні тераси, які ускладнюють схили річкових долин, морських та озерних котловин.

       З літака чи високої гори рельєф земної поверхні здається таким, що складається з хаотичного нагромадження різноманітних додатних і від’ємних форм. Однак при уважному вивченні земної поверхні завжди можна знайти велику кількість форм, подібних за розмірами або зовнішнім виглядом, а іноді й за своєю внутрішньою будовою та походженням. Якщо такі форми розташовуються близько одна до одної, то їх об’єднують у природні комплекси, які називають типами рельєфу.

       Типи рельєфу — це закономірні поєднання форм рельєфу, подібних за певними ознаками.

       Залежно від розмірів виділяють форми рельєфу:

•                   планетарні (материки, геосинкліналі, серединно-океанічні хребти тощо);
•                   мегаформи (гірські пояси, рівнинні країни, планетарні розколи тощо);
•                   макроформи (окремі хребти або впадини однієї гірської країни і т. ін.);
•                   мезоформи (переважно екзогенного генезису — долини рік, балки, моренні гряди тощо);
•                   мікроформи (ерозійні ритвини, берегові вали, карстові лійки і т. ін.);
•                   наноформи (дрібні вимоїни і промоїни, купини і т. ін.).

Окремі форми та їх поєднання можуть вивчатися з різних поглядів. Геоморфологія вивчає зовнішні особливості й розміри форм рельєфу, внутрішню будову, походження рельєфу та історію його формування, а також розповсюдження на земній поверхні окремих форм і типів рельєфу. Існують три основних напрямки у вивченні рельєфу, які досить тісно пов’язані один з одним, — морфографічний, морфометричний і генетичний.

При морфографічному вивченні рельєфу описуються тільки його зовнішні риси. Звертається увага на вигляд форми рельєфу в плані (ізометричні, витягнуті, округлі, овальні тощо), на форму їх поперечного та повздовжнього профілів (пряма, опукла, ввігнута, східчаста), на особливості переходу однієї форми рельєфу в іншу (плавний, різкий) і т. д.

При морфометричному вивченні рельєфу досліджуються, переважно, розміри нерівностей земної поверхні, за якими ведуться спостереження. В такому випадку обчислюються абсолютні та відносні висоти, густота й глибина розчленування місцевості, крутизна схилів та інші морфометричні показники. В результаті цих досліджень складаються спеціальні морфометричні карти (крутизни схилів, глибини й густоти ерозійного розчленування і т. д.), багато з яких потрібні ґрунтознавцям (для вивчення, наприклад, вітрової та водної ерозії ґрунтів) і землевпорядників (із метою оцінки земель).

При генетичному вивченні рельєфу дослідники намагаються дізнатися про його походження (генезис), виявити його вік (час утворення) та історію формування.

Виділяють, наприклад, форми рельєфу морського (створеного морем), флювіального (створеного ріками та струмками), гляціального (створеного льодовиками), еолового (створеного вітром) походження. Усі вони пов’язані із зовнішніми процесами (екзогенними), тому об’єднуються в групу екзогенних форм (рис. 48; А). Ендогенні форми створені внутрішніми, ендогенними силами Землі. До них відносять тектонічні (створені рухами земної кори) і вулканічні (пов’язані з вулканічними виверженнями) форми (рис. 48; Б).

        Генетичні типи рельєфу — це поєднання форм однакового генезису.

Про генезис рельєфу судять за його зовнішнім виглядом, за розмірами форм і за внутрішньою (геологічною) будовою. В окремих випадках походження рельєфу легко встановлюється тільки за його зовнішнім виглядом і розміром форм. Але цілком безпомилкові висновки про генезис рельєфу можна зробити тільки при одночасному вивченні його зовнішніх особливостей, розмірів форм і їх геологічної будови.

        Фактори формування рельєфу земної поверхні

Рельєф земної поверхні формується за допомогою багатьох процесів (ендогенних та екзогенних), які називаються рельєфоутворюючими. Існують також фактори, які безпосередньо рельєф не формують, але частково впливають на йоге утворення, визначаючи характер, склад, інтенсивність та розповсюдження на земній поверхні вищевказаних процесів. Ці фактори створюють певні умови для їх дії на земну поверхню, а отже певною мірою визначають її рельєф. До них належать кліматичні умови місцевості, які зумовлюють діяльність переважно екзогенних рельєфоутворюючих процесів; склад і будова земної кори, що впливають на екзогенні та ендогенні процеси; вічна мерзлота, своєрідна для багатьох екзогенних процесів рельєфоутворення і т. д.

Багато факторів, формуючи одні форми рельєфу безпосередньо, одночасне впливають на утворення інших різновидів рельєфу. Такою є роль рослинності і сили тяжіння. Остання в більшості випадків не формує рельєф, але здійснює великий вплив як на ендогенні, так і на екзогенні процеси і є причиною руху льодовиків, водних і лавових потоків і т. д. Але в деяких випадках сила тяжіння бере безпосередню участь в утворенні рельєфу, тобто є основною причинок виникнення зсувів, осипів, гірських обвалів, інших схилових процесів. Звідси випливає, що один і той же фактор може мати пряме або непряме значення у формуванні рельєфу, але один із них завжди є головним (провідним).

Вигляд екзогенних форм рельєфу визначається не тільки співвідношенням процесів денудації й акумуляції, але і їх природою. Процеси денудації та акумуляції можуть відбуватися в результаті роботи моря, поверхневих і підземних вод, льодовиків, дії вітру, а також внаслідок безпосереднього впливу сили тяжіння на гірські породи, з яких складаються стрімкі схили. У відповідності з цим виділяють флювіальні (річкові), гляціальні (льодовикові), еолові (вітрові), схилові (делювіальні) та інші рельєфоутворюючі процеси.

Денудаційна та акумулятивна складові в діяльності кожного екзогенного фактору зумовлюють утворення денудаційних і акумулятивних форм рельєфу. Найбільше рельєфоутворююче значення має діяльність поверхневих водотоків (флювіальна), льодовиків (гляціальні процеси), моря.

Діяльність моря та робота рік стали інтенсивнішими порівняно з минулими епохами. Рельєфоутворююча діяльність льодовиків сьогодні обмежена приполярними районами, але у відносно недалекому минулому (10 — 400 тис. років тому) льодовики вкривали значно більші ділянки суші, в тому числі й території України. Льодовикові форми того часу збереглися до наших днів і займають значні площі на багатьох материках. Менше значення в рельєфоутворенні відіграє вітер. Його впливу на земну поверхню перешкоджає рослинний покрив. Тому вітер визначає утворення рельєфу переважно в пустелях.

Певну роль у рельєфоутворенні відіграє також діяльність підземних вод, з якою пов’язані карстові форми рельєфу, а також схилові процеси (обвальні, зсувні, осипні та дефлюкційні), що відбуваються під дією сили тяжіння. Процеси життєдіяльності рослин і тварин (біогенні) в деяких випадках також призводять до формування тих чи інших форм рельєфу (термітники, мурашники, нори), але їх роль у рельєфі поверхні суші досить незначна.

Натомість все помітнішою стає рельєфоутворююча діяльність людини (будівництво каналів, зміни русел рік, утворення кар’єрів, ям, курганів, насипів і т. ін.), яка часто має деструктивну компоненту у відношенні до природних екосистем.

До зовнішніх сил належить вивітрювання, робота вітру, поверхневих і підземних вод, морів та льодовиків. Енергія, якою вони живляться, також зовнішня – це енергія Сонця.

V. Закріплення вивченого матеріалу

Метод «Незакінченого речення».

VI. Підсумок уроку

Заключне слово вчителя

Зовнішній вигляд земної поверхні постійно змінюється. Ці зміни зумовлені взаємодією внутрішніх та зовнішніх сил Землі. Зовнішні

процеси надзвичайно різноманітні. Часто результати роботи зовнішніх сил негативно позначаються на господарській діяльності людини. Однак і господарська діяльність може стати причиною посилення зовнішніх процесів. Це підводить до висновку про те, що зовнішні процеси, як і внутрішні, необхідно ретельно вивчати та вчитися запобігати їх негативним наслідкам.

VII. Домашнє завдання

• Опрацювати параграф підручника.

• Підготувати повідомлення «Мінерали та гірські породи, що складають земну кору ».